vasylenko .ko
"Ми пишемо в стіл, панство.
Верлібри- не вірші"- сказала вчорашня я.
"Не бійся, їх все одно не читають" -
Відповім собі завтра і так щодня.
Ті люди, що палять з кухонних вікон,
Про що вони думають?
Нейрон якраз помер.
Його не буде вдома.
Нещасного в наш час
Зморила перевтома.
Помер, як його брат,
Ти не стій під моїми дверима,
Мене вдома сьогодні нема.
Я давно їх уже зачинила
І ключами жбурнула з вікна.
Ні,не треба смітити листами,
Визнай мене нарешті,
Визнай в мені людину.
Визнай, що я сердешна,
Міфами досі жила.
Знаєш, так було краще,
В морозних обіймах вітрів,
Як вияв осінньої вдачі,
Холонуть,хоч завжди гарячі,
Долоні в кільці рукавів.
І з неба крутих куполів
О одном и том же, о одних и тех же
Я пишу сред ночи в полуночном "между",
Между строк и знаков, потерявши честь,
Потерявши гордость. Поспеши прочесть
Те слова, что ими, только ими, смею
Я к тебе прильнуть и тебе поверить.
Уйди, дорогая. Прощай.
Прости меня, милая Я.
Тебе не в новинку печаль,
Тебе ведь не чужда тоска...
Тебе ведь не сложно забыть,
Тебе ведь не в тяжесть отстать?
Я гадости сложу тебе в коробку.
Коробку сразу выброси. И только.
В коробке той рассыпались иголки,
Пропитаны обидами и болью.
Я радости сложу тебе в коробку.
Я боли оды петь готова,
Но ты не думай, а пойми.
Что тут, меж прочими людьми,
Мой образ-мученика соло
Казалось каждому, как жаль.
Я часом, знаєш, не можу більше.
Не хочу й менше, але, на дійсність,
Я не писала б про тебе вірші,
Якби не знала, що ти на вічність.
Не знаю, де ти себе опиниш,
Не знаю, скільки тобі прожити,
Я не пишу языком своих мыслей,
Да и вообще не пишу. А смысл мне?
Меня мутит от кофе и правды,
От стихов, от людей и от стартов.
Я творю, я пишу, излагаюсь\
Я курю, я молчу, разлагаюсь-
Поговори зі мною, друже,
Мені сумно, втомилася дуже,
Розповіш, як минає твій час.
В морі інших замало нас.
Не кажи, що ти теж сумуєш
