vasylenko .ko
Грубі сталеві строфи
Криво заводять за хмару
Синь гематоми пульсара,
Кругло-овальні засоси…
Квіти на запах-тонік.
Не чекай того дня, коли станеш
Дещо кращим за щучим велінням .
Не чекай, доки крига розтане,
Доки щастя дозволить хтось інший.
Не чекай, доки просто натрапиш,
Шагают пары,толпы,группы
Сквозь дождь в объятия непогод.
И день за днем, за годом год
Пупочки сохнут, стынут трупы..
Коль я к параду не причастен,
А ты не рад ,где есть, там быть,
Поговори зі мною, друже,
Мені сумно, втомилася дуже,
Розповіш, як минає твій час.
В морі інших замало нас.
Не кажи, що ти теж сумуєш
Я не пишу языком своих мыслей,
Да и вообще не пишу. А смысл мне?
Меня мутит от кофе и правды,
От стихов, от людей и от стартов.
Я творю, я пишу, излагаюсь\
Я курю, я молчу, разлагаюсь-
Я змушу тебе триматись
За цю пустотілу тінь.
Найкраще з моїх умінь-
Я вмію про це мовчати.
Та мій неспокійний портрет
Хронос ощиплет крылатых детишек спины,
Хронос оставит беспёрыми их тела,
Лопнет пузырики мигом неуловимым,
“Quis evadet?” иль попросту “ Как дела?”.
Homo есть bulla, а bulla когда-то “бульк!”
Смерть устрашает сей мир и его культуру.
О славься, Велес, славен будь!
Печать из белого металла
Я верно годы не снимала,
Она вросла когтями в грудь.
Так дай мне силы, дивный знак!
Історія оця не справа дня.
За всякий гріх чекає нас платня.
Людині часом за власну скверну
Плати нічим, простіше вмерти.
Моя земля і чесний люд,
Бісова мова твоя і нею не пишуть вірші!
І це твоє “Більше"...
Воно для меншості високої складності,
Та всі ви розладнані.
Розібрані. Так прикро,що навіть боляче,
Та треба встояти.
Услышь в моем голосе тихом
Дрожащую ноту усталости.
Она повторяется заново,
Как звук сообщений безликий,
Как отклик системного сбоя,
В холодном, словно ром со льдом,
Приятном полумраке
Сидели молча мы вдвоем.
Сечение Фибоначчи
Луна рисует над крестом,
Где Бог висел распятым.
