Анастасія Стасюк
Зачерпнуть скривавлені долоні
Мертвої води із джерела.
На папері, де малюють долі
Вирок хуртовина замела.
Не розтопить лід на блідій шкірі
Ти схожа на осінь:
Така ж ти мінлива,
Капризний характер,
І усмішка щира...
Ти схожа на небо
Вечірнє в зірках.
Крізь непроглядний лісовий туман
Жевріє світло паростком надії.
Серед численних вогників-оман
Зустріти справжній - рідкісна подія.
Хай один колір нам на всіх дано
Чому мої думки
Сковані виною?
Сам не сплю ночами -
Хочу із тобою.
Хочу, як колись,
А на небі місяць сходить -
Іди, синку, спати,
А я буду під місяцем
Тебе колисати.
Спи, мій любий, спи синочку,
Чорно білі сни
Самотнім людям сняться.
Засмучені вони,
Довіряти бояться.
Тікають від людей,
Зализуючи рани,
Угрюмо встречал он рассвет,
Улыбку спрятав в карман,
Наркотикам не сказал «Нет!»
Случайно попал в их капкан.
Не видел ночную луну,
Тут всі кричать: ''Любов - це щастя!''
У будь-якому вигляді, завжди...
З любов'ю в серці, хай і без мети
Скажи, далеко зможеш ти піти?
Тут всі кричать: ''Любов - це радість!''
Чорний метелик - що ж це за диво:
Символізує свободу думок.
Хист неповторний, долю мінливу.
В глухій безодні гучний дзвінок.
Чорний - не відчай, і не потворність!
Чорний - якась незбагнення краса...
Стоїть човен, лихом пробитий
І вода крізь діру затікає
В грізних бурях та штормах побитий
Допомоги від когось чекає.
Все стоїть, а ніхто не приходить,
Чорнильна темінь ночі поглине кольори,
Заб'ють на сполох дзвони, охоплені іржею.
Шукатимуть тебе, проте втікаєш ти,
Поглинута недолею своєю.
Ітимуть за тобою шляхами не з легких -
Повернись додому,
Там матір чекає,
Тихо споглядає
Стежину пусту...
Очі закриває,
Молитву шепоче