Анастасія Стасюк
Плаче наше небо
Сльозами гіркими.
Я чекав на тебе,
А діждався зливи.
Ти не захотіла
Нескінченний поток машин,
Сіре місто, бетон і мости,
Гул мотора, сліди від шин
В мегаполіс навічно вросли.
Темні хмари, брудна вода
У своїх долонях ти весну тримав,
Очі темно-карі в душу заглядали .
Поглядом холодним зорі малював,
На серцях у тих, що тебе кохали.
Килим розпростерся між високих трав
Під склепінням величних хорОм
Причаїлася мрія таємна.
Між оздоб і зелених крон
Все примарніша і непевна.
Все прозоріша й непотрібна,
Ти танцювала на піску,
Сліди натхненно залишала.
Була зі мною на зв'язку
У сварці стомлено мовчала.
І хоч тремтіли твої плечі
Зачерпнуть скривавлені долоні
Мертвої води із джерела.
На папері, де малюють долі
Вирок хуртовина замела.
Не розтопить лід на блідій шкірі
А на небі місяць сходить -
Іди, синку, спати,
А я буду під місяцем
Тебе колисати.
Спи, мій любий, спи синочку,
Чорний метелик - що ж це за диво:
Символізує свободу думок.
Хист неповторний, долю мінливу.
В глухій безодні гучний дзвінок.
Чорний - не відчай, і не потворність!
Чорний - якась незбагнення краса...
Куди б не пішов,
Бачу лиш тебе.
Наче в телешоу
Викрала мене
Свої почуття
Промайнеш квапливо за вікном,
Всього на мить мелькне в повірті пір'я
Стривожиш спокій вИчурним крилом,
Стираючи планети і сузір'я.
Зіб'єш людей у стадо, як овець
Кристально-чистої торкаюся душі.
В ній цілий всесвіт, схований від тебе
Із потаємних дверець при житті
Манило світло лагідно до себе.
Збігалося все чорне і брудне,
Крізь непроглядний лісовий туман
Жевріє світло паростком надії.
Серед численних вогників-оман
Зустріти справжній - рідкісна подія.
Хай один колір нам на всіх дано