Анастасія Стасюк
Він бачив її очі
Кожнісінької ночі
В мотивах своїх снів.
Гарячим шоколадом
Топив холодне серце
І не знаходив слів.
У своїх долонях ти весну тримав,
Очі темно-карі в душу заглядали .
Поглядом холодним зорі малював,
На серцях у тих, що тебе кохали.
Килим розпростерся між високих трав
Ти знайдеш мене в смозі фабрик,
І у нетрях величного лісу.
Там, де гори торкаються неба,
Крізь вогку дощову завісу.
Там, де вулиці тихо плачуть,
Тут всі кричать: ''Любов - це щастя!''
У будь-якому вигляді, завжди...
З любов'ю в серці, хай і без мети
Скажи, далеко зможеш ти піти?
Тут всі кричать: ''Любов - це радість!''
Плаче наше небо
Сльозами гіркими.
Я чекав на тебе,
А діждався зливи.
Ти не захотіла
Угрюмо встречал он рассвет,
Улыбку спрятав в карман,
Наркотикам не сказал «Нет!»
Случайно попал в их капкан.
Не видел ночную луну,
Чому мої думки
Сковані виною?
Сам не сплю ночами -
Хочу із тобою.
Хочу, як колись,
Стоїть човен, лихом пробитий
І вода крізь діру затікає
В грізних бурях та штормах побитий
Допомоги від когось чекає.
Все стоїть, а ніхто не приходить,
Під склепінням величних хорОм
Причаїлася мрія таємна.
Між оздоб і зелених крон
Все примарніша і непевна.
Все прозоріша й непотрібна,
Крізь непроглядний лісовий туман
Жевріє світло паростком надії.
Серед численних вогників-оман
Зустріти справжній - рідкісна подія.
Хай один колір нам на всіх дано
Зашивав моє серце нитками,
Залишав криваві рубці.
Сипав сіль обережно на рани,
Не фіалки на шкірі - синці.
Цілував чи кусав - я не певна
Я выбираю молчать...
Не ранить бесполезными словами.
Как можно этого не замечать? -
Худшую боль ведь создаём мы сами.
Когда ссоримся - не видим границ:
Смелый удар по самому больному...