Анастасія Стасюк
Одну лиш сторону медалі
В мені побачити дано.
Сховаю іншу я подалі.
І все, що з нею заодно.
Таємні думи, почуття,
Чорно білі сни
Самотнім людям сняться.
Засмучені вони,
Довіряти бояться.
Тікають від людей,
Зализуючи рани,
У душі тривога
Не дає мені спокою.
Хочеться проснутись
Знову поряд із тобою
Щоб знайомі, ніжні руки
Ти танцювала на піску,
Сліди натхненно залишала.
Була зі мною на зв'язку
У сварці стомлено мовчала.
І хоч тремтіли твої плечі
Крізь непроглядний лісовий туман
Жевріє світло паростком надії.
Серед численних вогників-оман
Зустріти справжній - рідкісна подія.
Хай один колір нам на всіх дано
Стоїть човен, лихом пробитий
І вода крізь діру затікає
В грізних бурях та штормах побитий
Допомоги від когось чекає.
Все стоїть, а ніхто не приходить,
Зачерпнуть скривавлені долоні
Мертвої води із джерела.
На папері, де малюють долі
Вирок хуртовина замела.
Не розтопить лід на блідій шкірі
Кристально-чистої торкаюся душі.
В ній цілий всесвіт, схований від тебе
Із потаємних дверець при житті
Манило світло лагідно до себе.
Збігалося все чорне і брудне,
Тут всі кричать: ''Любов - це щастя!''
У будь-якому вигляді, завжди...
З любов'ю в серці, хай і без мети
Скажи, далеко зможеш ти піти?
Тут всі кричать: ''Любов - це радість!''
Нескінченний поток машин,
Сіре місто, бетон і мости,
Гул мотора, сліди від шин
В мегаполіс навічно вросли.
Темні хмари, брудна вода
У своїх долонях ти весну тримав,
Очі темно-карі в душу заглядали .
Поглядом холодним зорі малював,
На серцях у тих, що тебе кохали.
Килим розпростерся між високих трав
Повернись додому,
Там матір чекає,
Тихо споглядає
Стежину пусту...
Очі закриває,
Молитву шепоче
