Анастасія Стасюк
Промайнеш квапливо за вікном,
Всього на мить мелькне в повірті пір'я
Стривожиш спокій вИчурним крилом,
Стираючи планети і сузір'я.
Зіб'єш людей у стадо, як овець
Плаче наше небо
Сльозами гіркими.
Я чекав на тебе,
А діждався зливи.
Ти не захотіла
Нескінченний поток машин,
Сіре місто, бетон і мости,
Гул мотора, сліди від шин
В мегаполіс навічно вросли.
Темні хмари, брудна вода
Ти знайдеш мене в смозі фабрик,
І у нетрях величного лісу.
Там, де гори торкаються неба,
Крізь вогку дощову завісу.
Там, де вулиці тихо плачуть,