Олена Красьоха
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І кожній часточці мене присутній ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо ти у мене є.
Хоч скільки б літечко не дарувало нам тепла,
Та без дощу любові, в'яне навіть і трава.
І той, хто під дощем цим не бродив,
То він - лиш існував, але не жив.
Тому бажаю кожному – потрапити, в любові океан,
Я розсипаюсь на маленькі часточки,
Гублю як квітка ніжні пелюстки.
Мені потрібно хоч ковток води,
Дощем любові Ти на мене упади.
Мені потрібно зовсім лиш краплина,
І збудуться, і стануться дива!
І в світі все обернеться на краще -
І зробиться легким усе найважче,
І найтепліші знайдуться слова.
Микола Карпенко
Я насіюся Айстрами у Твоєму саду,
Неземною красою в Твоє серце ввійду.
Доторкатимся сонцем до Твоєї душі,
Щоб лиш в щасті й добрі були Твої дні.
Зацілую джерельцем Твої ніжні вуста,
Своє Минуле запросила я на Бал,
Для нього я підготувала багато гарних слів й похвал.
Така щаслива я із ним була!
Я в ньому і любила, і жила, і берегла.
Та час прийшов і відпустити я його готова,
Сім'я у мого мами й тата –
Весела, щира й на добро багата.
І я радію за сім'ю Красьох,
Де вісім народилось діточок.
Тісними нитками життя сплелись у вісім граней-
Мат – Шах, Шах – Мат,
В цім бою Ти був молодий ще солдат.
Розірвався снаряд й зачепив нас обох,
Санітара нема – лише неба крайок.
Я , як Мати відчула, що в Тебе болить,
Одинокі листочки на вітрі тріпочуть,
Так, і ще на гілочці втриматися хочуть.
Щоб і ще потішилась ними дітвора,
Ну, а осінь каже: вже пора, пора...
***
Для Тебе сонцем хочу бути я небесним і ясним,
Щоб в променях купатися з Тобою лиш одним.
Весну відчути і стати повноводною рікою,
І загубитись в лабіринті щастя із Тобою...
Жінка – це квітка в різнобарвних кольорах,
Жінка – це радість і сонце, що купається в її очах,
Жінка – це оберіг для чоловіка і дітей,
Жінка – це неповторної краси музей.
Жінка – це весна бурхлива, що виходить з берегів,
Для мене – ти весна, а я для тебе, літо, у яке підкралась осінь,
А ще звичайна жінка, яка любов під серцем носить.
Любов залишилась в бутоні, якому не вдалося розцвісти,
В мою ти душу вліз – лише свою забув з собою принести.