Марина Жердецька
Ты не мудр, так как я,
Не стОит этим утешаться,
Ведь навсегда покорена,
Тебе готова поклоняться..
Ну что, ты рад, мой Господин?
Нехай сумують зорі,
У темній глибині.
А я дивлюсь поволі
Питаю чом такі?
Вони ж прекрасні - диво!
Море белое бушует,
Изгибаясь вверх и вниз...
Словно небеса целует,
Кохання лине, аж серце стигне,
У свому власному житті -
Не розібратись достовірно,
Чи вільний ти на самоті?
Душа чому так завмирає,
Кохати...
... серцем відчувати,
Що це твоє і до кінця!
Як починаєш пізнавати -
Не з тим прийшов ти до вінця
Не відпускай болючу втрату,
Нехай ще трішки поболить,
Емоцій не бува багато,
Це краще, ніж затихнуть вмить.
Ось уяви: тобі не сумно,
Легка свобода в білих хмарах,
Немов осяяним чолом
Дає наснагу добрим чарам
Горне у радість та тепло
Смиренна вірність власній справі
Дитина - це така ж людина,
Але геть інша, не гидка
Вона відкрита та терпима
До життя й проблем тривка
Не замилені ще очі
Ты будешь счастлив без меня,
Ведь я-то та,что причиняет боль.
Ведь твоё счастье для меня,
Дороже, чем моя любовь.
Простишь меня когда-нибудь,
Мама – це настільки сильне слово,
Не просто слово, сенс всього життя,
Воно просте і лагідне таке – невипадково,
Ріднішої людини у всесвіті - нема
Ти відчуваєш те, що неможливо пояснити
Стыдно просыпаться
Вся печаль в огне
Не могу держаться
Как-то пусто мне
Всегда молчу в разгаре
В наше время всё условно
Также скучно и прекрасно
Иногда душа желает...
Быть чувствительной,ждёт ласки
Лучше было бы,чтоб просто
