Марина Жердецька
Кохати...
... серцем відчувати,
Що це твоє і до кінця!
Як починаєш пізнавати -
Не з тим прийшов ти до вінця
Как камень в воду,
Удар в меня,
Представь, так больно
Как нет меня
Чего-то жду, Любить надеюсь
В наше время всё условно
Также скучно и прекрасно
Иногда душа желает...
Быть чувствительной,ждёт ласки
Лучше было бы,чтоб просто
Ты не мудр, так как я,
Не стОит этим утешаться,
Ведь навсегда покорена,
Тебе готова поклоняться..
Ну что, ты рад, мой Господин?
Море белое бушует,
Изгибаясь вверх и вниз...
Словно небеса целует,
Мама – це настільки сильне слово,
Не просто слово, сенс всього життя,
Воно просте і лагідне таке – невипадково,
Ріднішої людини у всесвіті - нема
Ти відчуваєш те, що неможливо пояснити
Не відпускай болючу втрату,
Нехай ще трішки поболить,
Емоцій не бува багато,
Це краще, ніж затихнуть вмить.
Ось уяви: тобі не сумно,
Дитина - це така ж людина,
Але геть інша, не гидка
Вона відкрита та терпима
До життя й проблем тривка
Не замилені ще очі
Легка свобода в білих хмарах,
Немов осяяним чолом
Дає наснагу добрим чарам
Горне у радість та тепло
Смиренна вірність власній справі
Стыдно просыпаться
Вся печаль в огне
Не могу держаться
Как-то пусто мне
Всегда молчу в разгаре
Кохання лине, аж серце стигне,
У свому власному житті -
Не розібратись достовірно,
Чи вільний ти на самоті?
Душа чому так завмирає,
Ты самый лучший, что не веришь?
Тогда глянь в зеркало, смотри!
Осталось лучшее в тебе лишь
А что ты чувствуешь внутри?
Обида, злость, а может счастье
