Богдан Рудківський
Горять вуста, палахкотіють скроні
З тобою воєдино зіплелись
Як бурі коні в дикім перегоні -
Неслись, так нас манила близь
Як палко цілували спраглі губи
Небесне тіло чотири з гаком мільярдів років тому
Голодно поглинає астероїди й льодяні комети
Древнє життя колись-таки переможе пітьму
Забуяє серед первісного океану молодої планети
А поки - атмосфера наповнена жаркими потоками
Ніжний грім прийде із літньою грозою
Закохавши у себе тих хто не спить
Теплим дощем випаде, освіжить водою
Без попередження, спонтанно - накриє вмить
Розгладить мокрий одяг по розгарячілому тілу
Я поїду в країни далекі
В світ, де сонця світанок жовтіє,
Море хвилями пестить легко
Карамельние небесне склепіння
Заберу я тебе з собою
Три гілки троянд
Стоять у вікні. Прикрашають
Пусте підвіконня.
Застиглі у часі бутони
Красиві, яскраві
Задаються живими
Руки
До рук
Торкаються
Ніжно досліджують їх
Шкіри тепло, м'якість долонь
Тремтіння легке ледь вловиме
О, жінко, ти Богиня
Чиє волосся - потоки рік стрімкі
А руки - це гілки покриті цвітом
Скуштуй і пригуби мій плід
Дозрілий і вабливий - любові
Давним давно, близ берегів Самсари
Під повним місяцем в краю богів
Де ріками ллється вино і нектари
Де птиці співають, немає вітрів,
Гуляв Аполон, не маючи пари,
Не воліючи спати, не бачачи снів
Ти зайшла і вимкнула світло
Легким рухом вікно відкрила
На питання моє "Навіщо?"
Собі в келих вина налила
Запитала "Боїшся вітру ?
Пісня 8
1
Шива одружився із Парваті,
Та охопила боязку тривога, -
Вона хотіла утекти від бога
Хоч і бажала його палко обіймати.
Обожнюю твій сміх і твої губи
Обожнюю ці очі-небо
Біліші ніж перлини - зуби
І млосний погляд що вкохав у себе
Обожнюю твій голос - шелест лісу
Коли старий і сивий ти, і втома хилить в сон
Лиш сядь перед вогнем, візьми з полиці книгу
Згадай той погляд , що душі розплавив кригу
І очі, не забудеш ти яких відтінок й тон.
Згадай же як кохав, хоч увісні, чи наяву
