Edvard MunCry
Вдихаючи ворс із твоїм ароматом,
я згадую ті оживаючі сни,
із присмаком солі, і ніжного болю,
де ми святкували початок весни.
І тисяч ночей раптом стало замало,
Кислий дощ порізав вуглецеве небо.
В місті задихались зірвані квітки.
В пластику закриті, механічні люди
День у день заковують серце у клітки.
Все на біле-чорне стáранно ділили,
