Ірина Вірна
Колись було... А, може, ще щось буде?
Ні, не з тобою. Я не повернусь.
Я буду йти собі, як ходять звично люди,
А не повзти з обламаними крильми.
Я б так хотіла раптом все забути...
Ти читаєш
Чужі вірші
І співаєш
чиїсь пісні.
Де твої особливі,
Занурююсь у поетичний світ Сковороди…
Шукаю в нім красу... Добро у нім шукаю...
Можу я любити небо,
Можу я летіти з вітром,
Можу я сміятись з сонцем,
Неспішний поступ вулицею міста.
Ось зацілована промінням квітка.
Метелик на хмаринці примостивсь, як мітка,
Родима пляма - від весни до падолиста.
Пекучо-тягнуча тривога вою.
Якби ти знав, що подобаєшся мені...
...то, мабуть, першим написав би,
хоча б на квитку...
...то, мабуть, при зустрічі кивнув би,
хоча б випадково...
Не знаю я, як ви воюєте в окопах.
Та знаю про жорстокості боїв.
Я пам'ятаю двадцять чотринадцять,
і Краматорськ... Як вистояв в борні.
Сьогодні теж війна... Важка й злиденна.
Покажи мені щось нове!
Звільни від роздумів і розпачів,
Затягни в байдужі потреби,
Ігноруй волання та оклики.
Негайно покажи щось цікаве!
На шматки розірвано душу...
І кришталеве серце звично розіб'ється,
Коли щоночі затемняти вікна мушу,
А в дім тривогою сирена увірветься
На шматки розірвано сім'ю...
...А я думками біля тебе...
Цілую очі і волосся.
Коханий мій, ненаречений,
Разом нам буть не довелося.
І наесні, коли квітує,
Моя любов...
Ти не повернешся до мене знов.
У венах застигає люта кров .
Шукатиму тебе...
Твій слід схолов.
Золотавий місяць високо у небі.
Мрія загубилась на чужій планеті.
Світиться яскраво, мов зоря палає,
І планета зіркою в небі розцвітає.
Час минає швидко. Опадає цвіт.
не чіпай мене руками
й пальцями душі струн не торкайся
я кричатиму-верещатиму
тільки б утекти від розпачу
я прошу тебе: закохайся
в іншу цивілізацію