Іван Малкович
Злови мені маленьку жабку,
дай їй стрілу травички в лапку —
хай не боїться… Втім, я й так
згадав дитинство — як ми грались
у хованки, і як лякались
криничних жабок, а ще як
Грудень - довгий тунель: задихаюсь, мовчу,
відчуваю: колись я таки пропаду в цім тунелі;
упереміш з болотом сніги, і дорога в ребристому льоді
о, не доведи, щоб я в грудні упав, у цій чорній погоді.
Сизі ранки поснулі,
зозулі під росами сплять,
зелені стебла цибулі
з низеньких туманів стримлять.
Грузне в туман драбина,
прихилена до воріт.
Десь на звалищі, між будяками,
на вугіллі, що мокне роками,
янголів два:
один одному крила воскує,
один одного в очі цілує, —
дожидають Різдва.
Знову коні палають в степу,
гриви зфашкують раптом,
і грімкоче глухе туп-тупу
Трахтемирівським трактом.
Якийсь вітер низький
жене стебла соломи
понад глибокі стежки,
повні утоми.
