Poems by Кепрісія Н

ви — природне навіяння рукотворних механізмів:

у будинку (жодному разі не домі) без годинників

я заводжу вашу дерев’яну зозулю трьома обертами.

перший — вночі мандрувати коридорами,

слухати озброєний тривогою вітер в третій кімнаті зліва

є на околицях розуму замок, задушений янгольським смутком,

куди звозять золото в скриньках – червонощоке, палке та живе:

холодні стіни, надтріснутий мармур — дім скупих охоронців отрути,

що розливають бокалами похіть, запаковану в страсі очей.

там вітром ниють янгольські крила, завивають крізь кам’яні вени,

як це так: вловити стегнове тремтіння —

червоні водяні кола, зліплені тонкими пальцями

на чужому тілі, кинутим стогоном

від запечатаних зап’ястків,

вона — мов сновидіння,

змучене прекрасне,

іншим разом я вивчуся числа складати,

й забуду, як складаються літери,

тож під століття тягайте друковані дати,

недрукованих моїх заповітів.

я не прохатиму більше ні віршів, ні квітів

віконвічна краса — це квиток, що оплачує щастя,

рука зліва дитячих покоїв, позбавлених дзеркала,

під скляними уламками зла, я потворю прокляття:

від каліцтва до схованих барв мого власного пекла.

щоб не бачити власні страхітні по-грішному риси,

вірний собака із ніжною шкірою

та рушниця з пустим магазином:

не існує коханок покірніших

за дівчат, що зображують сильних.

і не цілуються так жодні губи,