Христина Головко
у вас на плечі осідає мій час
у вас на устах осідає моє мовчання,
я безхатченко у своїй любові до вас
мій супутник шле вашій планеті прощання.
бігай по моїх нотах джазово
рок-ен-рольного дай мені ритму
усе неодмінно буде кльово
залишилось пережити зиму…
Я закриватиму повіки
для тебе лиш
Тремтять слова немов осики
Облиш…
Я говоритиму до тіней
На Ви
Літати, мене стискають стіни
Я не боюся висоти..
заквічайте горе бузком,
і налийте тиші до чаю
все у світі дається обом
а одному – нічого немає.
Вечоріє в нас на душі
Але ніч тут, ні до чого
І думками сіють дощі
Я виходжу за свої пороги
і кожного дня умирає чиясь дитина,
і кожного дня плаче якась сім’я,
і кожного дня моя рідна країна
пише кров’ю своє ім’я!
мої кити мене не слухають,
і Всесвіт мій – знов на друзки,
твої світи мене підслухують
говорить ехо навпаки.
мої кити мене не знають,
холодний океан думок
в мою безодню заливають,
свинцем гартують там зірок.
сталеві люди
всюди?
кишать любов’ю
Юди,
чи лиш у глибинах темних
їм так вільно й приємно?
залийте мені
в пальці,
