Ліля Колісник
Мовчи, тебе читатиму, як книгу,
Доки зорі обіймають теплий місяць.
Нехай топиться заледеніла крига
О дванадцятій, на тому ж місці.
Обернись – і запалаю новим світлом.
Ти той, кого не зможу відпустити
Та затамує подих навіть літо:
Із крайності в крайність кидатися –
Така є жіноча натура.
То плакати, то сміятися,
Справжнісінька авантюра.
Легкою ходою… розкішна
Під зливою і у спеку
Крокує вона потішно,
