Софія Афанасьєва
Наполовину пусте твоє серце
Б'ється, аби зупинити моє.
Музика грає, мені не вдається
Бачити правду, якой вона є.
Біля ріки у одному жакеті.
У истории нет конца,
Но у Странника было начало.
О, когда же оно зазвучало,
Как же холодно было в сердцах.
Путник долго блуждал по свету.
Катування власними думками.
Забагато - це стабільний стан.
Скроні вже розплилися ріками.
Я забула, де знайти стоп кран.
Ця розмова може не відбутись,
А мені б зупинити цей внутрішній монолог.
Залишитись у моря, хвилям віддати страхи.
Якщо розглядати змістовність цього життя
То всі ми у ньому, відверто, просто невдахи.
Про беззмістовність казати ще більш беззмістовно,
Цей вовк зголоднів, він хоче твоєї плоті.
Цілуй йому лапи, віддай своє серце і кров.
Цей вовк зголоднів. Ми самотні на ешафоті.
І тут не важливо, в котрій ти був із церков.
Думки - плацебо, виснажують душу роками,
Я не люблю вокзалы
Я не терплю прощаний
Я не люблю курить трубки
И запах сухих обещаний
Хочешь - люби черешни
Я хожу - приведение. Неприкаянная.
Проверяю телефон - там все тайное
Здесь все явное, но не точное
Все известное, и порочное
Все, что ясное - заколочено
Ти на смак - паперовий скотч
Я тобою заклею всі стіни.
Так, в мені не лишилось людини,
Не залишу і тебе в собі.
Я буду крутиться в петле бытия,
Бросаться на когти искусства.
Теряться и падать, искать свое Я.
Расцветай, человечество. Чувствуй.
00:04
Увісні тобі мариться ніжність
Образ творить стежки додому
Ця дорога тобі не знайома
Але манить її розкішність.
Крейда рухається на полюс
Я осторожное и тихое «остаться».
Поправить одеяло, спрятать нож.
Я - вновь попытка в чем-то постараться.
Я стойкость в миг, когда по телу дрожь.
Я нежность и агония причала,
Разговоры и время - лечат
Мысль расплескана в тоннах бетона
Пять минут мысленного затора -
И кувалды меня не калечат
Мысли спутались в ящик Пандоры
