Оля Дубрівук
Катувати,
Вбивати,
Гнобити,
Палити,
Грабувати,
Стріляти
І насправді нічого нового: штани й рукава.
Стадіон над рікою затоплений тінями й сонцем.
Одне коло 400 метрів, вона бігала три або два,
ну а він із шістнадцяти років був напівмарафонцем.
І нічого складного: відштовхуєшся і біжиш.
Ну ж бо, виклади ще кілька фоток у свій інстаграм,
Зафіксуй в галереї дешеві розпливчасті миті.
Ця реальність суха і пуста, як комп'ютерна гра,
І на полі гравці – наче літери у алфавіті.
Ну давай, зупини на екрані розгублений час,
Він виходив надвір курити ще тоді, коли люди сплять,
Він любив розглядати стіни і дивитись крізь сині тіні.
Він щовечора лягав спати о дванадцятій сорок п'ять,
В ресторанах він пив какао, у кав'ярнях він пив мартіні.
Він любив подорожувати на Далекий-Далекий Схід
Покажи мені гори, назви їх, скажімо, Карпати.
Там, де вітер прозорий розгулює між рукавиць.
Ти так швидко говориш, ти точно не хочеш поспати?
А я так витріщаюсь, неначе ти теж - краєвид
Покажи, як це місто вкривається снігом і льодом,
Виглядає все так, що зима цього року - із тих,
Що триватимуть вічність, пливтимуть повільно, як яхти.
Що я зрештою можу конкретного відповісти
На твоє на ходу, несподівано кинуте "Як ти?"
Ти ж і сам усе бачиш: цей присмерк відштовхує нас,
Уже як не приховуй – а видно, що ночі подовшали,
і коли ось попереду – ти, а за спиною – потяг,
ти говориш,
та шо ти,
не буде нічого хорошого,
що хорошого можна чекати зараз від жовтня?
Десять днів залишилося жити у цьому місті,
Засинати із ним, прокидатися в ньому,
Пахнути його сонцем, дихати його киснем,
Відчувати на дотик його вуличну втому.
Десять днів, щоб торкатись його теплого неба,
Ось і все закінчилось. Залишились тільки листи.
На папері уламки полущеного епідермісу.
Цю зрадливу весну не затримати, не зберегти,
Бо у спину вже дихають перші листопади вересня.
Ось і все закінчилось. Під кедами тліє трава.
І чорнило все більш непотрібне, все більш нерозбірливе.
У метро так багато сорочок - барвистих, зім'ятих,
Так багато чужих запахів - м'ятних жуйок, цукерок...
Ти стоїш, притулившись до напису "Не притулятись",
І зі спільного в нас - це любов до смугастих шкарпеток.
У вагоні ця тиснява непереможна, як повінь,
Ти пішов після травня, здається, без жодних причин,
без швидкого прощання і без передсмертних записок.
Лиш мовчанням, як списом, прострелив мене і провчив,
залишивши старих переписок занедбану пам'ять.
І ти ж знаєш мене, я її впорядкую як слід,
В магазинах найперше скуповують соду і сіль,
і в обмінниках долар все вище і вище від гривні.
Уже більше ста днів не проводять ніяких весіль.
Поясни їй усе, як ти вмієш, їй справді потрібні
зрозумілі слова без замовчувань і перебільшень.