Ріша Блакитна
Зимове кохання,
Поцілунок у снігу
Й кучугури снігу –
Від кохання до тебе тануть.
Де ти, милий Кай?
Я - до тебе йду!
Сказав Шекспір одного разу:
''Весь світ — це театр,
а люди в нім — актори''.
Але якби він знав,
як набридло мені щодня в житті
Не забувай мене:
Нехай у днину грозову —
Дощем до тебе я прийду!
Не забувай мене.
Нехай у днину, у холодну —
Ти старший за мене на 10 років,
Я для тебе зовсім ще дитина.
Я тану при одному твоєму погляді.
Мені хочеться назвати тебе Кошеня,
Моя ти кохана людино!
Вітер – кружляв над нами та співав,
Кидаючи до ніг – пожовтіле, ще з осені листя.
Засипавши снігом дороги – кружляла хурделиця:
Тобі б, - наснитися,
До тебе б, - повернутися,
Вірші
На білому папері я напишу вірші!
Вірші — це почуття мої до тебе,
Що ринуть римою з душі!
Осінь за вікном
Осінь за вікном,
Холодно стає.
Опадає листя,
Часто, дощ іде.
У сні я чула крик душі.
Він пролунав, мов гучний вистріл.
І сильний біль пробився крізь моє серце —
Я чула, як кричав увесь світ.
Той крик душі на цілий світ
Летіла душа, синім небом летіла,
Хотіла до тебе в обійми, хотіла!
А як побачила тебе —
Там, де нас нема — тепле море,
Там, де нас нема — синій колір.
Там, де нас нема — ми були з тобою,
Та тільки шкода, що нас там вже нема.
В вікно віє вітер,
Кого він шукає?
Мабуть, ту єдину, що долею звуть.
У вічному світі він вічно блукає,
Лишаючи після себе лиш звук.
Небо блакитне — над моєю головою,
Я під ним іду дорогою прямою.
Із усмішкою в небеса я споглядаю,
Бо з усіх кольорів блакитний я кохаю!
2009 рік