Сергій Зінченко
Промінням сонячним зігріті небеса
Життя квітує на землі і пахне житом,
А серед жита – твоя сонячна краса
Буяє казкою, дарованою літом.
Я в небеса твої своїми зазираю,
Світанком сонячним веселку зустрічаю
- Навколо Вас – так чисто, як у храмі,
Неначе хвиля корупційного цунамі
Вас не торкнулася й сусідніх кабінетів,
Хоч помінялося облич багато і портретів, -
Так Заєць говорив Лисиці на прийомі,
Коли та прохачів своїх у виконкомі
Злетіли в небо журавлі осінні,
Вість понесли в далекії краї
Про мої мрії і слова мої.
У образи одягнуті, як в тіні.
Вони летять далеко від землі,
Відірвані від свят і від печалей,
Хоч не без бидла буде Україна,
Зате – з кордонами, бо – без війни.
В минулому залишиться причина
Болючих втрат, повернуться сини
В оселі рідні, де верба й калина,
Повернуться вони і з чужини.
В небі сонце посмішками сяє,
Щедро всім коханим роздає.
Хоч воно велике, а не знає,
Де сховалось сонечко моє.-
Усмішкою з хмарки виглядає
Крізь туман веселкою встає,
Хам Україну-неньку в Твою Мать
Хотів нахабно перейменувать.
Тому й знесло нахабу на халяву
У ту його омріяну державу.
Так далеко… Мало не століття
Промайнуло на моїй землі,
Тільки отаман двадцятилітній
Все одно тримається в сідлі.
Хай не двадцять (трохи більше) років,
Але він влітає на коні
Через лісопосадку, там, де кулі свистіли,
Поспішала «швидка», мов на крилах летіла;
З бліндажа в медсанбат командира везла,
Та здавалось йому, вона ледве повзла.
Бо в салоні, за ним з водієм, з медсестрою
Було троє поранених з передової,
Ми з тобою в польоті, розкуті,
У полоні далеких світів.
Ми крізь сутінки линем до суті,
Щоб світанок запалахкотів
У обіймах гарячого літа,
Сонцесяйного свята землі,
Коли зоряна ніч перетвориться в синь світанкову
І в оточенні мрій запалає в святому вогні,
Тихо вийду на шлях і на ньому знайду ту підкову,
Що колись ти знайти побажала сумному мені.
І в руках заблищить віддзеркалена мить піднебесна,
І засяє в очах, і в душі забринить, як струна,
На землі помолись,
Тій, де сад був колись,
А тепер – тільки урвища дикі,
Де творили світи
Такі люди, як ти:
І душею, і тілом великі.
Я квітку сонячну внесу
У білу хату світанкову
В твоїх очах її красу
Побачу і згадаю знову
І тихий шепіт вечорів,
І світле дзеркало пророче,
