Софія Пасічник
Відстукують бруківку каблучки,
Ступа граційно – меркнуть навіть зорі,
Браслет окреслив вигини руки..
Стою, вдивляюсь в Неї.. мимоволі
Есенція моїх мрійливих станів,
О monami, сеньйора, леді, помпадур,
Я Ваш шляхетний славний, вірний самодур!
Мене зрікаєтесь, хоч я не шитий ликом (!!)),
Не прагнете, щоб був я Вашим чоловіком..
Велично поглядом проводите у даль,
І серце кров'ю обливається.. на жаль.
Здавалося, то бу́ло так давно..
Здається, що це було так недавно..
Присутність твоя, злада* за вікном,
Сюжет не но́вий, ре́приза не давня
Здавалось, що то було так давно,
Ми поїдемо вдвох у Палмас,
Де кохання й твоє cafuné***,
Ти відточиш мене, як алмаз,
Я розтану від твоїх "о, ще.."
Ми поїдем з тобою в Париж,
Цвіт каркаде — твоя любов,
Моя ти затишна неволя,
Тебе я потребую знов і знов,
Ти моя Леля, моя доля..
Мій вільний тихий буревій,
Ти первоцвіт, який дурманить.
Весна у спомині заклякла,
Навіяв чари Посейдон..
Моя любов в Тобі просякла..
Казково-білосніжно ступи через поріг,
Вплети сніжинки-бісер у гІлля ялинкове,
Вклонись в подяку Осені, як зазвичАй щорік,
І вичаклуй життя в три місяці чудове!
Агов, Зима, вітаю! Тебе чекала я.
Краса чудна, зажурена, глибока,
О, скільки б ти до ніг їй не вклонивсь,
Вона на тебе дивиться звисОка,
Вона сповита жалем за «колись»…
Краса смутна, затаєна, жорстока,
Алея, зустріч, губ сплетіння,
Ти мій довічний арештант.
БажАний гість мого видіння..
Мій персональний ад'ютант..
Готель. Блюз-рок і джаз-пісні.
О люба рідненька Софійко,
Я знаю, читаєш цей лист..
Та треба триматися стійко,
Й до цього у тебе є хист..
Життєві незгоди не вічні,
Тебе я повстрічала,
Милесеньку й неждану,
Коли в кафе чекала
Я Макса і Діану..)))
Ти весело підбігла,
Неустанно хочеш побачити,
Невблаганно мимо пройдеш,
Ти мене не можеш пробачити,
Ну а я... та і я тебе теж.
Як минуле нам зараз вимкнути?