Софія Пасічник
Ти маг, мольфар, чи Каліостро?
Твій погляд кличе на дуель.
Між нами крок, я чую гостро:
Ця зустріч – справжній колізей.
В уяві розгорнувся бій,
Відстукують бруківку каблучки,
Ступа граційно – меркнуть навіть зорі,
Браслет окреслив вигини руки..
Стою, вдивляюсь в Неї.. мимоволі
Есенція моїх мрійливих станів,
Неустанно хочеш побачити,
Невблаганно мимо пройдеш,
Ти мене не можеш пробачити,
Ну а я... та і я тебе теж.
Як минуле нам зараз вимкнути?
О люба рідненька Софійко,
Я знаю, читаєш цей лист..
Та треба триматися стійко,
Й до цього у тебе є хист..
Життєві незгоди не вічні,
Ми поїдемо вдвох у Палмас,
Де кохання й твоє cafuné***,
Ти відточиш мене, як алмаз,
Я розтану від твоїх "о, ще.."
Ми поїдем з тобою в Париж,
23.02.22
Невдовзі забубнявіє весна,
Й лелійно-зніжено спитає зиму
Чи досхочу наснІжилась вона,
Й вінково-красно уплететься в риму..
Казково-білосніжно ступи через поріг,
Вплети сніжинки-бісер у гІлля ялинкове,
Вклонись в подяку Осені, як зазвичАй щорік,
І вичаклуй життя в три місяці чудове!
Агов, Зима, вітаю! Тебе чекала я.
Шукаю щастя у зірок.
Чекаю знову втішного прогнозу.
В житті цім серед безлічі стежок
Мене стрічали метаНЕморфози.
Я вірю у фортуну, попри те
Цвіт каркаде — твоя любов,
Моя ти затишна неволя,
Тебе я потребую знов і знов,
Ти моя Леля, моя доля..
Мій вільний тихий буревій,
Ти первоцвіт, який дурманить.
Як можеш ти так...без зусиль
В душі моїй розбурхать штиль?
Гадала я, що обросла бронею,
Та ти розбив мої Помпеї…
Як парость, горнуся до тебе,
Листком осіннім вкрилось літо,
Вода вже в чашці — не літЕпна,
Душа розпачливо у сум одіта,
Я пропливаю мимо Твого серця,
Ти оминаєш мої береги,
Між нами тишею озветься
Все те, що звалось колись "ми"..
Ти – гордий лев, я – спритна кішка,
