Софія Пасічник
У лісі шепоче травиця шовкова,
І вечір скрадається тихо, без слів.
Шука сопілкар між дерев загадкову
Дівицю невідану із сонмища снів
Він чув про красуню – містичну царицю,
Так було тихо-тайно, наче уві сні.
Когось Ти тремко й палко видивляв.
Чи то блукав Ти несміливо у собі,
Чи то потАйки в небо заглядав?..
Дивись ласкаво в очі — то є зорі.
Неустанно хочеш побачити,
Невблаганно мимо пройдеш,
Ти мене не можеш пробачити,
Ну а я... та і я тебе теж.
Як минуле нам зараз вимкнути?
