Анастасія Веснянка
Обіймайтеся міцно, до хрусту кісток,
До зуду клітин і мурах на шкірі,
Наповніть любов'ю кожну з дірок,
Кожен шрам на тілах уцілілих...
Бо саме зараз це надто важливо,
Ніжно торкатись кінчиками пальців
Твоєї шкіри, мов гладкого шовку.
В ній я знаходжу прихисток і затишок,
Як вічний спокій після дикої гонки.
Твої вуста — пульсуюча безодня,
Місто встає, як зранена птиця,
В повітрі змішались надія й дим.
Світанок тремтить у розбитих вулицях,
А серце його пульсує живим.
Кав'ярні прокинуться сьогодні без світла,
Слово моє, будь щитом,
Будь молитвою і хрестом,
Будь зброєю, що крізь вибухи й грім
Рве тишу тривожну, освітлює зір.
Слово моє, сип Целокс на рани,
Залізти тобі під шкіру
І залишитись там назавждИ.
Прийняти твою віру.
Рятувати тебе від біди.
Де холодний світанок встає,
Ти мій дім у розлуці й надії.
Серце гріє ім’я твоє,
І крізь відстань любов не змаліє.
Навіть там, де війна і гроза,
