Виктор Харламов
Подонки коломоськи их иуды,
- Портновых, зе-недиктовых не счесть,
Судилище устроили, причуды
От Путина исполнить, - им за честь...
Тупые от рождения, по сути,
Я визнаю - він твій. Я ж - сам, зірки,
Заручники привабливості мрії.
Відмовлять у правах брехні віки,
Дні збережуть що тішать хтиві вії...
Пожадлива ти, де ж та доброта,
/Фото из Инета: крупнее абрикос не бывает.../
Вчерашний зной сменился на прохладу,
Его плоды собрав ещё вчера,
Варенье, мармелад, не дважды к ряду,
Готовлю, оторвавшись от пера.
Для кращих віршів є в тобі мотив,
Бо завше закликав тебе як Музу.
Чужі рядки в думках своїх сповив,
Милуючись тобою... Слів обузу
Поезії віддам, бо цілий світ
/Фото из Инета: "Слово о полку Игореве..."/Слово о полку Игореве" и живопись. Картины В.М. Васнецова
Слову… — более 15 000 лет. Богу 7528 лет до сотворения Мира,
значит… Христу 2020 лет; Так кто же Бог? — Природа, — Она Вечна.
Солнце… — ЕЁ Христос. Люди… — паства, благодаря человеческому… — Слову.
Я, як метелик, до вогню
Летіла необачно рано,
В любов — країну чар та сну,
Де жінку ніжно звуть кохана.
Де кожен день — життя, немов,
Одна шестая часть с названьем кратким,
Ты, собираешь земли в нищету?!
Всегда ума палаты, взятки гладки,
Но всё же для народа даришь ту -
Жизнь, что богатым, часто, мрак неволи,
Що похіть одноденна нам дає
У соромі пустелі... - Дух правдивий?
У пристрасті не навпаки - все є,
Як колір з болю піхов, тільки хтивий.
Убивча кращого дорога, так:
Засуджують? Нехай.., не гарно це;
Прекрасне завжди є мішенню часу.
Підозрюю, душевних ран лице
У погані., анфас - лють, хижість. Ласу,
Нагадує біду.., діла сліпі,
Моя любов то лихоманка днів,
Зве у неволю зранену мрій душу..,
Мій розум, що кохати щиро вмів,
Розгублений... його ж бо чути мушу.
Покинути мене не поспішай,
Природа власноручно нас створила -
Панянку й пана від любові меж.
Нам пристрасть дарувала, дива крила
З мінливістю від леза... Та усе ж,
Забарвленням очей не гоять рани...
Ты, признайся скорей,
Колдовство - твои чары
Без тебя, всё сильней,
Мир в плену струн гитары.
