Виктор Харламов
Безбашенно стреляют, метко... - редко,
И танками терзают мертвецов
Кадыропутинцы, их ждёт ответка,
Бог справедлив от дедов и отцов...
За тридцать дней торопятся фашисты
У дзеркало поглянь, скажи собі:
"Час для нащадків: діти є, онуки.?"
Стань батьком, спадки онови, тоді,
Обманювати не потрібно злуки
Порожнього, важливого в борні,
Сумасшедший ветер ноября
Он, с корабля попал в леса
Многоэтажек бесконечных;
Днесь... - мастер дел крутых заплечных,
Мог, раньше, ползать, что лиса.
Кристальные слова хранит любовь,
Хмельные строки в душу проникая,
Над пропастью чудес от ада рая,
На кончике пера страдают вновь.
Божественны секунды суеты
Ти бачиш у мені ту пору, те,
Що промайнуло листям золотим.
Там, на гілках був хор пташок... Вплете,
Сну осінь феї вади, з злим самим,
Що зруйнувало сутінки, де дня,
Кильчени и Самары Сын бесславный,
Рождён Екатериной был… — Второй…
Собор… Преображенский… — стиль Державный,
Хранит… ему рождаться., не впервой…
О, Муза, ліньки, не повір гріхам...
Ми завжди і на лобному ще місці,
Залежали від розбрату... Всяк хам
Нас може обдурити. Честь, у місті,
Прикрасила усе, що від нероб:
Россия воровала всё подряд:
От Одера до Токио пределов;
В США лезла, прославляя Сталинград
Из Лондона.., "застенчиво" и смело.
Как потаскушка, Пушкина звала
Час велично йде, летить вперед,
Віє над полями і лісами,
Ось настав для нас його мрій злет:
Скільки ж друзі, коштуєм ми з вами.
І крокують в грізний бій... бої,
Сніги, мело-земля в імлі, віхоли крила...
Свіча горіла на столі свіча горіла...
Як літо вабить полум"ям мошку до виру...
Пороша грілась забуттям у вікон щиро.
Малює заметіль на склі сріблясті стріли,
Цілувала ніби знала
Твій медовий слід:
Губи, згуби не тривало,
Все ж, - гріховний плід.
Поцілунків щастя диво
Скупают йод любимый Гей Люссаком,
У радиометров, вдруг выходной..?
Всё в СМИ покрыто власти серым лаком,
