Виктор Харламов
Любов, ти засліпила день очей,
Все стало необачно неправдивим.
Краса як міф, міраж: була й втече,
Все краще завжди бачене та хтиве.
Приховане раптово - геть з очей,
Часы, с работой тонкой не спешат:
Прекрасный образ время чтит случайно.
Волшебный лик увидеть каждый рад
И то, что нам дано природы тайной.
Знай, лето варварски ведёт к зиме
Киев в пробках замер, Керчь и мост
Пагубный скользит в Азовском море;
Первые морозцы просто горе
Ждёт беда февраль, в снег, в полный рост.
У Днепра короче стало имя,
Іноді, як меч дамоклів,
Зависає сон в мені:
Бачу, в юності далекій,
Покохав, як навесні.
Танцмайданчик в парк поринув,
Он, с корабля попал в леса
Многоэтажек бесконечных;
Днесь... - мастер дел крутых заплечных,
Мог, раньше, ползать, что лиса.
Знов роковини згадуєм Майдану,
Величного, спаплюженого вже
Зелеськими, що путіних в "чуже"
Їм.., кличуть - місто Київ..! Як... - в оману..?
Сніги мело, земля в імлі, віхоли крила,
Свіча горіла на столі свіча горіла,
Як літо вабить полум"ям мошку до виру,
Пороша грілась забуттям у вікон щиро.
Малює заметіль на склі сріблясті стріли:
Над сплячим містом місяць панує,
Гранітний берег.., шепоче хвиля.
Світанок спить, за зірками всує
Горить ще світло, мов час дозвілля.
Наснилась Ти, ж бо я чекав роками,
З літом, днем не зрівняти тебе.
Красивіша ти, легша, меліша...
Сонця небо, завжди голубе,
До лиця майже кожному в тиші.
Є всевидюче око, ти знай...
Лубянку посещали поздно ночью;
Их Блюмкин звал: "Стрелять врагов, изволь!":
Дрожали руки первый раз, но волчью
Повадку все имели..., чуя кровь...
Поэты - два великих и ничтожный
Нам літописи всю красу несуть
З років далеких, старовинних дуже.
Про кращих кавалерів, панн, їх суть ,
Про лицарів... поет писав, мій друже.
Зразки нам дарував від справ, мети
Прекрасний друг, без старості живи,
Побачу я твій погляд кращий, милий,
Красу, якій я непотрібний, ви..,
Вже, при зимовій владі.., розум білий.
Сезонів чергування марне... Всім
