Виктор Харламов
Гостиница была раздета к ночи,
Лариса видела... - обречена...
Ах, Рейснер! Гумилёв всё опорочил:
Любовь, поэзию и страсти: "На!"
Ахматовой все жалобы напрасны,
Є елементи від небес, вогню,
В тобі, є ще й від мене... Завжди слово,
Де думка прибуває, бороню,
Чи зриме, але в нім твоя основа.
Посольство від любові, що в тобі,
Бог поцеловал их строже,
Не решив задачи в школе...
Пламени рубина, Боже,
Вишни первые Юдоли...
Соком всех оттенков розы,
Ответственность., — пять истин от Басё.,
И более., не надо., дальше… — дело:
Слова любви, порой слова и всё.,
Надежда в том, чтоб сердце, в счастье., пело.
Страсть., нежность, грёзы и мечты… — о ней.,
Без права на свободу і любов,
Жорстокість лише у житті чекаю.
Віршоване життя цвіте ізнов,
Блиск в почуттях мінливих, сивий раю.
Твоїх турбот та пам'яті є хор -
Старый год, Новый Год на пороге;
Их при встрече миг: "Здравствуй!", "Прощай!"
С Новым Годом, читатель, в итоге,
Человечества ад, входит в Рай...
Сам музика для слуху, ще й коли
Безрадісно сприймаєш Музу... Лише,
Приємне, свариться на тебе злим,
Як прагне задоволень - заколише.
Чому у смутку радощі й любов
Моя любов, їй присягаю я,
Не вірю їй, бо знаю що безкарна:
Молодиком наївним бути з дня
Прийдешнього, вимога завжди марна.
Беру пихату, хитру мову слів
О Ялте моей не скажу лишь спою:
Там берег и крут, и богат, не иначе,
Республика Крым, здесь со мной, наяву,
О здешних порядках московских судачит.
Джалиту познать невозможно, - ничьей
Холодною рукою зве зима,
Спотворюючи літа кращий сон.
Душа, чого ж ти варта, ще й сама...
Мовчиш, скарби ховаєш. В унісон
Найліпше не втрачають жартома.
Що похіть одноденна нам дає
У соромі пустелі... - Дух правдивий?
У пристрасті не навпаки - все є,
Як колір з болю піхов, тільки хтивий.
Убивча кращого дорога, так:
Чесноти наші "за плечима" є
В прийдешньому, повір міні та слову.
Сгорає небо в сонці, доля б'є
Нас.., ми палаєм знову, знову й знову.
Не приховати хиби чи краси.
