Виктор Харламов
Мне не расскажут более чем есть,
О Киеве... Чьи тайны Он скрывает:
Каштаны, зацветающие в мае,
Не самое.! - Плохое знает честь...
Кто, дом с чертями, в Липки перенёс,
Віршам моїм, відвертим, недолугим,
Секундами освяченним немов,
Знаходиться читач, чи першим, другим...
Слів., молитовну, не вгамуєш кров.
Настане час старіння, знаєм ми:
Все згубне до живого плине жваво:
Годинник хижий вічності - куми
Всіх смертними нас знає, наче слава.
Воліють зморшки юності, як грим,
Шахтёры с лохофисом в обнимку,
Аграрникам по гривне дал сам лох;
Прочь, Моно Рада Зе, чтобы твой сдох
Закон «О бизнесе игорном...»… В SIM-ку
Їх вигнали з хат за українську мову(?),
За путіна щастя Донбасу януків...
А потім, вночі, повбивали..! Цю змову
Під Ольгінку Безлер привів., щоб без звуків
Порізати та постріляти військових,
Жах каменю - сама гірська гряда.
Є сила слова, що поранить душі.
Холодна і жахлива все ж біда,
Небес торкається - вершини душить.
Багатством, не від милості небес
Світ без любові — як морок ночі.
- Вода без хисту струмка землі...
Втім, камінь серця — вуста жіночі,
Словами пестить й вигуки злі.
Любові сонце — повік не згасне,
Падайте, падайте ниц,
Молите о крестной пощаде...
Сто миллионов убийц,
С Путиным, - смерти де Саде...
Кто вы? - Не русский народ,
Моя розлука, як зима тоді,
Коли є швидкоплинна снігу радість .
Мороз і вдень, і уночі в біді,
І в грудні, і пізніше... мрій знав заздрість.
Є кругозір розлуки, він не зблід
Природа очумела в сотый раз:
Морозцем выжгла розы, цвет рябины,
Деревьев голых, согнутые спины,
По рабски ждут в снегах любви экстаз.
Бесплодна ночь, а день ленив, что грусть;
Твій дар - щоденник мозком замінив,
Все незабутнє в ньому краще..., ніби,
Чорнила збереже, емоцій вплив,
Всі твої риси, що чарують німби.. .
Мій мозок, серце, жити будуть, тлінь
Нерівність химерна дахів
Тече за обрій,
Сімнадцятий квартал, Париж,
Трохи здригається парасолька.
І жінка французька
Серйозна та мила
