Vyacheslav Semenko
Туман підступно криє повороти,
лягає сиво на долоні площ.
Чому такий холодний він на дотик,
цей дощ...
Крізь сито хмар стікають покраплинно
секундами години рік у рік.
Я не люблю поламаних замків,
беззахисних дверей із протягом забави...
Минуле клацає сталевими зубами,
ховаючись у затінках кутів.
Навіяна чиясь невидима присутність
Угорі ще останні зірки не розтанули
і куди зачарованим оком не кинь -
малахітовий степ і крізь ранішню синь,
наче клапоть хмарини, летить над отавами
легкокрило щасливий від дикості кінь.
