Бахтіяр Єлчуєв
Хочу таку, щоб витягла у світ,
таку, щоб всі розмови були щирі,
яка б розпутала ліани тих вузлів,
що я їх завʼязав навколо шиї.
Хочу таку, щоб серце без броні,
Сонце сьогодні сіло в Північне море
десь вдалині від ударів металу об ґрунт,
хвилі здіймаються всюди — не те що бунт,
навіть якщо суспільство смертельно хворе.
Сонце сьогодні сіло в Північне море,
Я відвезу тебе в круїз
без перельотів і валіз,
якщо пробачиш здерті руки,
бо я вже стільки переліз
парканів з гострими дротами
та стін, що будував роками
Сьогодні ти прийшла до мене в сон
в одній з своїх оманливих персон,
які викльовують моє відкрите серце
й сиренами співають в унісон.
У кожної волосся наче шовк,
А.М.
Нізвідки, нікуди пишу листа,
вербальний аналог російській рулетці,
бо ніч, що патрон твій, завжди холоста,
і це, якщо чесно, не ліпше смерті.
Згорбившись, юний пацан, що не старше віку,
у якому в Штатах нарешті наллють бокал,
тягне мішок за плечима, скрививши пику,
і, як спʼянілий, хитається по боках.
Де той мішок потягнув його проти ночі?
Із наближенням холоду місто втрачає колір,
заганяє його у підвали й куби бомбосховищ,
сильний вітер зненацька хапає тебе за комір
і зникає за першим кутом, перш ніж ти його зловиш.
Повз у мініатюрнім торнадо проноситься листя,
Завітрило. Позносило десь дахи.
Позганяло птахів із дротів. Птахи
посилали природу за це на Х,
якщо я не наплутав переклад слів;
мені часто доводиться чути їх спів,
якщо я і не все розумію, то точно з пів
Я вже віддав себе пітьмі і тут на подив
отримав другий шанс на другий подих.
Напевно, це і є життя — тонути
і виринати, то не бути в нім, то бути,
чолом врізатись в камені підводні;
я не впізнав себе у дзеркалі сьогодні.
Навколо не залишилось нікого,
в пустих провулках вітер лиш гуде,
і тільки небо висить винятково
бліде.
Ліхтар, в якому порсався електрик,
Ти відійшла на пʼять хвилин, а я вже встиг
в умі прожити все життя з тобою,
хоч ти не впевнена в мені, та й я не з тих,
хто йде життям залізною стопою.
Ти відійшла на пʼять хвилин, і я забув,