Ю. Несплюшко
Якщо я забуду то геть пропаду,
Та риси твої у природі знайду.
В хмаринках у небі як пір'я легких,
У кронах осінніх дерев золотих,
У шелесті трав і у вітра пориві,
Взірвала мій світ немов динамітом,
Ти тягнеш до себе якимось магнітом,
Коли йду до тебе то сили природи,
Усунуть для мене усі перешкоди.
Вітер у спину мене підганяє,
Сумні і веселі проносяться дні,
І швидко зникають у ті́ні вони,
Ти їх зупини щоб просто пожити,
Щоб митям приємним всигати радіти.
Причина ти радісних днів у житті,
Картину життя малюють всі люди,
Як її розфарбуєш такою і буде,
Додай на картину усе, що бажаєш,
Навіть про те чого ще не знаєш.
Можливо знайдеться там місце мені,
Зробив я багато неправильних справ,
І так не хотів щоб хтось постраждав,
Ох як же це важко і морок в душі,
Там злива суцільна із тисяч дощів.
Що далі робити ніхто з нас не знає,
Щодня я сумую під ночі покровом,
Про наші годинні з тобою ромови,
Про наші можливі у гори походи,
Або ні про що, а так про погоду.
Мрію про те щоб наснилось мені,
Як бачу тебе то й слів не знаходжу,
І двічі на два не можу помножить,
Красою своєю ти мене полонила,
Де б ти не була і, що не робила.
Дивився на тебе і серце палало,
Ти в мене питаєш: "а що як не ти?",
Мені би до світла в пітьмі не дійти,
Без тебе мій світе мило-чарівний,
Було би до всього мені би всерівно.
Без погляду твого і сонце не гріє,
Доброго ранку тобі б побажати,
Яка ти красива на вушко сказати.
Не можу тобі готувати сніданок,
Щоб з кави у постіль почався твій ранок.
А вдень не дізнаюсь займаєшся чим,
Ніяк не збагнути мені одного,
Як жив ці роки без кохання твого?
А може все те і було не життя,
Від світу всього немов прикриття.
Шукаю розгадку - не можу знайти,
І знову пишу якогось вірша
Ти ж радиш робити, що хоче душа
Кудись раптом зникла радість з життя
Хіба вже не буде назад вороття
Порадь тоді як щасливому стати
Іще один ранок самотній без тебе,
І хмари ліниво пливуть сірим небом,
І день наче світлий але все тьмяніє,
І співи пташок стихають, німіють.
Так сумно без тебе і серце болить,