Ю. Несплюшко
Ти хочеш можливо мене відпустити,
Тримаєш не ти, а невидимі ниті,
Ці нитки кохання давно зав'язались,
І з першого ж дня вони міцно тримались.
Кожна та нитка то погляд на тебе,
Ніяк не збагнути мені одного,
Як жив ці роки без кохання твого?
А може все те і було не життя,
Від світу всього немов прикриття.
Шукаю розгадку - не можу знайти,
Мій милий метелик, про що бачиш сон,
Як квіти у полі цвітуть, чи троянд міліон,
Чи море гойдає твій човен на хвилях,
Ти птахом летиш, розправивши крила.
У снах своїх тихих у мрії пірнай,
Щодня я сумую під ночі покровом,
Про наші годинні з тобою ромови,
Про наші можливі у гори походи,
Або ні про що, а так про погоду.
Мрію про те щоб наснилось мені,
Взірвала мій світ немов динамітом,
Ти тягнеш до себе якимось магнітом,
Коли йду до тебе то сили природи,
Усунуть для мене усі перешкоди.
Вітер у спину мене підганяє,
Не радує захід своєю красою,
Вкрилось уже немов пустотою,
Ніяк не зігрітися сонцем тепла,
Коли тебе поруч зі мною нема.
Ночі і дні летять чередою,
І знову пишу якогось вірша
Ти ж радиш робити, що хоче душа
Кудись раптом зникла радість з життя
Хіба вже не буде назад вороття
Порадь тоді як щасливому стати
Якщо я забуду то геть пропаду,
Та риси твої у природі знайду.
В хмаринках у небі як пір'я легких,
У кронах осінніх дерев золотих,
У шелесті трав і у вітра пориві,
Астро́номи мають цікаву потребу,
Яскравих зірок відшукати на небі.
Картографи острів хочуть знайти,
Обвести на карті всі гори й хребти.
Хтось квіти в гербарій собі назбирав,
А може він повар і це для приправ.
Чому із тобою так добре було?
Ти щастя і втіхи моїх джерело,
Коли ти зі мною все сяє кругом,
Весь світ завмирає коли ми разом.
Писати вірші ти мене надихнула,
Картину життя малюють всі люди,
Як її розфарбуєш такою і буде,
Додай на картину усе, що бажаєш,
Навіть про те чого ще не знаєш.
Можливо знайдеться там місце мені,
Як бачу тебе то й слів не знаходжу,
І двічі на два не можу помножить,
Красою своєю ти мене полонила,
Де б ти не була і, що не робила.
Дивився на тебе і серце палало,
