Ю. Несплюшко
Нас разом з тобою мов космос з'єднав,
Мільярди років так всесвіт сказав,
Чи вибух великий то все наробив,
Чи хтось усе це наче диво створив?
Це може розгадка в теорії струн,
Зробив я багато неправильних справ,
І так не хотів щоб хтось постраждав,
Ох як же це важко і морок в душі,
Там злива суцільна із тисяч дощів.
Що далі робити ніхто з нас не знає,
Мій милий метелик, про що бачиш сон,
Як квіти у полі цвітуть, чи троянд міліон,
Чи море гойдає твій човен на хвилях,
Ти птахом летиш, розправивши крила.
У снах своїх тихих у мрії пірнай,
Один твій лиш погляд чи рух,
І я шаленію від п'яток до вух,
Не можу дружити з тобою ніяк,
Себе б зупинити, але хтозна-як...
Чого б я від тебе хотів - геть усе,
Погляд твій ніжний як диво із див,
Мене він давно вже назавжди згубив,
Коли тебе бачу весь світ розквітає,
Я думав лише так у казці буває.
Ти наче як фея із міфів прийшла,
Ти хочеш можливо мене відпустити,
Тримаєш не ти, а невидимі ниті,
Ці нитки кохання давно зав'язались,
І з першого ж дня вони міцно тримались.
Кожна та нитка то погляд на тебе,
Чому із тобою так добре було?
Ти щастя і втіхи моїх джерело,
Коли ти зі мною все сяє кругом,
Весь світ завмирає коли ми разом.
Писати вірші ти мене надихнула,
Астро́номи мають цікаву потребу,
Яскравих зірок відшукати на небі.
Картографи острів хочуть знайти,
Обвести на карті всі гори й хребти.
Хтось квіти в гербарій собі назбирав,
А може він повар і це для приправ.