Хвильовий Микола
За вікном зелена?.
Зелена? Дивно!
Падають, падають
Крашенки з неба,
З неба голубого
в сонячний день
катеринка грає,
грає-виграває…
Клавіатурте розум, почуття і волю —
клавіатурте!
Шукайте метрополію свідомого життя.
Собака почуває проміння сонця,
а ти — о чоловіче — ти знаєш блиск
байдужих зорь?
Ми проходили повз шахти…
Ми — любовниця і я.
Сонце грало на сопілку,
грало липко на сопілку —
ліденцеву.
Я за руку її взяв,
й наші очі упірнули
в легіт.
Витанцьовують, сміються
Дзвінко, дзвінко молотки
Про весілля революцій —
Цоки-цоки-цокотки!
Міх задихався, не встигне,
Важко — міх! — зітхав…
Грюкотіли десь машини,
Греби, весляре, на верхів’я!
Король-весляре, на верхів’я!
В люстерці гроз,
в люстерці снів,
в люстерці гроз безмежних.
Король-весляре, гей, блисни
Ой, покотись надхмарним покотом,
Які простори
— Буревій!
Іде із лісу
І сосни на узліссі стогнуть.
Рішуча ніч — і буде морок,
і упаде на груди стріл,
і відгукнуться Трансільванські гори.
Цвинтар. Шелюга. Хрести.
Братерський спокій
Тут.
Цитьте! Прислухайтесь!
По сходах угору все вище і вище,
Неначе сама невидима доба,
На темне підбанне високе горище
Теленькати лізе дзвонар.
Ой зацвіла папороть,
зацвіла
на Купала в темряву
між дерев.
А у лісі реготом
лісовик
прокидає шелести
Кохаємо залізо й мідь,
Бетони і чугуни —
Від них родилися громи,
Але і співні струни.
Нарешті ранок забуяв,
Країна зорі має,
Списами, шаблями в боях
Із класою громів
твоє життя —
«роман блакитний».
Товаришу! сьогодні ми всесвітні,
безсмертні, як життя,
і вічні, як простори…
Не згорнемо свій стяг
і ще раз вдаримо об землю «вчора».
Ох, нарешті!. Прокотилась!.
Гармати грому вдалечінь,
Нема хмарин важкого тіла,
І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь…
І тільки іноді бабриськи
Від блискавок-жарин
По обрію там низько-низько,
Неначе крила золотих пташин.
Битий шлях. Життя.
Тюпали верхів’я
…тюпали, потюпали
— далі.
Похнюпливі коні поштові,
пісок і батіг в колесо
…Чи то — передок, чи то — човен,
а хвилі-задума крізь сон.
