Валентина Красновид
Згущає Вітер темні хмари, і день спекотний притоми́всь,
Дощ-Музикант з небес високих вже вигляда із-за куліс.
Пригладив мокре він волосся й на сцену гордовито йде,
І Вітру-Ре́генту вклони́вшись поважно руку подає.
Покінчивши із етике́том смичок здійняв він догори,
Тихий вечір над землею лагідно схилився,
Повний місяць срібним сяйвом на землю пролився.
Підпалив він смолоскипом зірки́ охоло́лі,
Мерехтять вони, як свічі на небеснім полі.
Що ж це діється довкола? На Землі, мов справжній Рай!
Це вже Травень-живописний завітав в наш рідний край!
Нам цей місяць подарує безліч звершень та натхнень,
Й буде в нас він гостювати рівно тридцять один день!
Травень - місяць особливий! Це зеніт й вінець Весни,
Нам Осінь, панна золотава,
Красу дарує день у день.
Спесива леді, горда пава,
Мов неприборкана "Кармен"!
Не раз, прославлена віршами,
Захотіла баба Галя молодого хлопа,
Вже два роки, як не стало дідуся Прокопа.
У суботу рано встала, відчинила скриню,
Як ножем, шпигнув у ніс запах нафталіну.
Як та дівка на виданні, одяг приміряла,
Осінній храм... Ранкова тиша,
Уроче й благосно дзвенить.
Світанок чистотою дише,
Та купол храму золотить.
Туманний ладан над водою,
Хто згинув у бою кривавім,
Хто землю рідну боронив,
Той в пам’яті людської Слави,
Найвищі сходинки посів!
Цвинтар у виритих могилах,
Хто там грюкає в ворота, аж з петель здіймає?
Що за лиходій зі стріхи солому зриває?
Заскрипіли старі ставні жалібно й сердито,
В пічних трубах не стихає свист несамовитий.
Так то ж Вітер, мов скажений з ланцюга зірвався,
Ой ти, Вітре-вітеренько, то буйний то тихий!
Віджени від України це нестерпне лихо!
Ти ж як, вільний козаченько, повсюди гасаєш,
Та й про ворогів заклятих усе чисто знаєш!
Вже й віхола не свище,
І вітерець, крильми,
Розвіяв попелище,
Тривалої зими.
Весна приспіла вчасно,
Літній Дощик накрапає, й все довкола оживає.
Приб’є спеку та задуху, в хату біжимо щодуху!
Згасить Дощ пухку пилюку, перетворить все в багнюку,
Вмиє яблука в садочку, наллє воду в пусту бочку.
Гей-гей! Агов! Почуй ти нас, Зима!
Якась ти сонна, квола й нерішуча.
Чом досі голомозі гори й кручі?
Й ні снігу, й ні морозу, чом нема?
