Валентина Красновид
Цілу нічку завірюха звіром завивала,
Як та відьма-навіжена шабаш влаштувала.
Вгамувалася під ранок шалена стихія,
Вийшов з хати я на ганок, що за чудасія?
Кучугури на подвір"ї й снігу по коліна,
Лети, лети до мене, пташко!
У мене є для тебе дім!
Лети сердешна, бідолашко,
Тобі зати́шно буде в нім!
На підвіконні стоїть клітка,
Обліпив весняний цвіт гілки абрикоси,
Зеленіє вже берізка, розпустила коси.
Ще й сережки начепила, легкі та пухнасті,
Шлють ранкове привітання солов"ї горласті.
Черный чай? Воды стаканчик?Нет! Все это лабуда!Крепкий кофе, плед, диванчик.С добрым утром, Господа!
Чим пахне Осінь? Во́гким падолистом,
Що землю вкрив барвистим ліжнико́м.
А легковажний вітер, як навмисно,
Перевертає його цілісним пластом!
Насінням перезрілим пахне Осінь,
Що ж це діється довкола? На Землі, мов справжній Рай!
Це вже Травень-живописний завітав в наш рідний край!
Нам цей місяць подарує безліч звершень та натхнень,
Й буде в нас він гостювати рівно тридцять один день!
Травень - місяць особливий! Це зеніт й вінець Весни,
Літо-сонце! Море світла! Теплий дощик, грози й грім,
Дні казкові й дивовижні. Літо-ти прекрасне всім!
Це Природи-вічне свято. Літо-це той стан душі,
Коли настрій на підйомі й легко пишуться вірші.
Від горя посивіла Україна,
І рветься серце у страшному сні.
Моя лебідко! Ти розправиш крила,
Не все ж тобі горіти у вогні!
Стало Літо у зеніті,
Зранку вікна всі відкриті.
А в обід - пекельний час,
Так глузує Літо з нас!
То у тім’ячко пече,
А то дощиком січе!
Хто чув, як Літо галасує?
Воно щебече та бринить,
То верещить, то лементує,
І не вщухає ні на мить!
І делікатного естета,
Ой ти, Вітре-вітеренько, то буйний то тихий!
Віджени від України це нестерпне лихо!
Ти ж як, вільний козаченько, повсюди гасаєш,
Та й про ворогів заклятих усе чисто знаєш!
Все довкола вересніє, потихеньку дощик сіє,
Красне літо догора́, вереснева йде пора.
Звереснів осінній вечір, холод падає на плечі,
Лист сухий в траву летить, під ногами шурхотить.
