Валентина Красновид
Вже й віхола не свище,
І вітерець, крильми,
Розвіяв попелище,
Тривалої зими.
Весна приспіла вчасно,
Оженився хлоп Іванко на дівці Марусі,
Задурив він їй голівку своїм мусі-пусі.
Ходить ходором від лайки вся їхня домівка,
Бо, Маруся дуже злісна та сварлива жінка!
Черный чай? Воды стаканчик?Нет! Все это лабуда!Крепкий кофе, плед, диванчик.С добрым утром, Господа!
Вже опа́в цвіт калини та липи,
Засиніла ожина в траві...
Стиглі ягідки, соком налиті,
В мою жменю стрибають самі!
Під листочком сховалась малинка,
Пахощі акації! За́крут в голові!
Оповили серденько, спогади сумні.
Пісню про коханнячко, соловейко-птах,
Весело насвистує, аж зриває дах!
У густому гіллячку він гніздечко звив,
Й для своєї по́дружки, пісню присвятив!
Ще ніжиться Земля в обіймах Літа,
Ще молодий пастух телят пасе.
Але, вже жалібно заплакала трембіта,
Й повітря стомлене дух перемін несе.
Ще ліс стоїть в очікуванні дива,
Стало Літо у зеніті,
Зранку вікна всі відкриті.
А в обід - пекельний час,
Так глузує Літо з нас!
То у тім’ячко пече,
А то дощиком січе!
Підходять до кінця зимові дні,
Даремно вже чекати на морози!
Позначена зима в календарі.
А в березі вже квітнуть верболози!
Я з подивом дивлюся у вікно,
Згущає Вітер темні хмари, і день спекотний притоми́всь,
Дощ-Музикант з небес високих вже вигляда із-за куліс.
Пригладив мокре він волосся й на сцену гордовито йде,
І Вітру-Ре́генту вклони́вшись поважно руку подає.
Покінчивши із етике́том смичок здійняв він догори,
Знов посунулось часу корито,
Знов Весна завітала в наш край.
Всі радіють, дорослі та діти,
Хоч, вставай із постелі й співай!
Хоча й свят було взимку чимало,
Літо-сонце! Море світла! Теплий дощик, грози й грім,
Дні казкові й дивовижні. Літо-ти прекрасне всім!
Це Природи-вічне свято. Літо-це той стан душі,
Коли настрій на підйомі й легко пишуться вірші.
Спіють ягоди рясні у саду близ хати,
Стиглі яблука в траві нікому збирати.
Зажурився старий сад, зіллям заростає,
Тяжке гілля похилилось й до землі звисає.
