Валентина Красновид
Від горя посивіла Україна,
І рветься серце у страшному сні.
Моя лебідко! Ти розправиш крила,
Не все ж тобі горіти у вогні!
Залетіла бджілка у пусту хатину,
Одягає матінка біле́ньку хустину.
У щирій молитві долоні складає,
І дзвін Великодній довкола лунає.
Хто там грюкає в ворота, аж з петель здіймає?
Що за лиходій зі стріхи солому зриває?
Заскрипіли старі ставні жалібно й сердито,
В пічних трубах не стихає свист несамовитий.
Так то ж Вітер, мов скажений з ланцюга зірвався,
Навесні сніги розтали, йде зима у небуття,
По гілках живильним соком потекло нове життя.
Прокидається природа, набубнявіли бруньки,
Тягнуться уверх до сонця пагінці та гілочки.
На кленовому пагіллі вже проклюнувся росток,
Ще ніжиться Земля в обіймах Літа,
Ще молодий пастух телят пасе.
Але, вже жалібно заплакала трембіта,
Й повітря стомлене дух перемін несе.
Ще ліс стоїть в очікуванні дива,
Вже зійшлися на нара́ду всі дванадцять місяців,
І по черзі кожен скаже, щось про себе пару слів.
Кожний має свою вдачу, й кожен прийде у свій час,
Тож, ми всі повинні знати, що чекає на всіх нас!
СІЧЕНЬ
Після Січня місяць Лютий на посаду заступив,
І одразу всюди хаос та гармидер учинив.
Наробив біди лихої, гілля в лісі розгойдав,
Пусті гнізда на деревах буревієм позбивав!
Все завмерло у знемозі й морозній неволі,
По землі ще Літо бродить, а день меншати почав,
Серпень, восьмий місяць року жарке Літо увінчав,
Прохоло́дою нічною й першим ли́стом золотим,
І прозо́ристим туманом, що клубочиться мов дим.
Низько-низько зорі світять, хоч рукою діставай,
Я Літо п’ю по краплі, по ковточку,
Смакую його терпкість, як вино.
Всміхаюсь кожній квіточці й листочку,
Які зів’януть скоро все-одно!
Бо, в світі, все проходить та минає,
Обліпив весняний цвіт гілки абрикоси,
Зеленіє вже берізка, розпустила коси.
Ще й сережки начепила, легкі та пухнасті,
Шлють ранкове привітання солов"ї горласті.
Гей-гей! Агов! Почуй ти нас, Зима!
Якась ти сонна, квола й нерішуча.
Чом досі голомозі гори й кручі?
Й ні снігу, й ні морозу, чом нема?
Біля тину соняшок похилив голівку,
Тепле Літечко втікає в далеку мандрівку.
Горобці клюють зернятка запашні та стиглі,
Поки спить лінивий кіт в трав"яному лігві.
Це вже Осінь-вертихвістка до нас завітала,