Олена Коршун
Вірити…
Тобі так хочу милий вірити
І сумніви усі відкинути…
Я знаю треба просто вірити,
Твоїм словам, тобі повірити..
Хто я така тобі,
Щоб "скучаю!" говорити?
Щоб твоє життя змінити?
Хто я така тобі?
Ми майже незнайомі
Як спати
Коли думки далеко?
Як знати,
Що і тобі нелегко?
Тримати
Цю паузу й мовчання.
На висоті
Усе по іншому стає,
Навіщо ти
Забувся, що таке теж є?
Нам втриматись ніяк,
О, Господи, я прошу, обійми
До себе мене ніжно пригорни.
Допоможи турбот позбутися,
Довіритись тобі, забутися.
Навчи не забувати, вірити
В дива й любов повірити.
Відпускаю, як кулі в небо,
Все, що було і вже не треба.
Відпускаю всі пусті думки...
Ми є вільні, дихай і живи!
Все буває, різне по житті,
Головне тут гідно все пройти,
Нас розділяють кілометри,
Години, відстань та життя.
Для мене не важливі метри
Та ти інакший є ніж я.
Між нами є роки надії,
Ніколи
Тебе, мене, нас вже не буде.
Доколе
Це хвилювати мене буде?
Я не загляну в твої знайомі очі
Хочу літати
Не у снах, а наяву,
Все забувати,
Бо лише раз живу.
Летіти сміливо
Вперед, і без страху,
Все з нуля
Почати, розпочати.
Я така,
Навчилася втрачати.
Все з нуля...
Душа до щастя прагне,
А я даремно
Тебе чекала
І десь таємно
Надію плекала.
Я несвідомо
Всіх уникала,
І все розквітне як природа,
І стане краще ніж було.
В повітрі чується свобода,
Інакше бути не могло.
Цей дощ, ця веселка весняна,
На нашому боці усе,
