Олена Коршун
Я з тобою не я,
Я з тобою тону,
Від цього життя
Я на дно іду.
Як же сталось це?
Тишина лише,
Ну хто казав, що час лікує,
Що все проходить – ти чекай?
Чому ж мене все ще турбує
Минуле, спомин, ти та я?
І вже далеко, так далеко
Життя зайшло, життя пішло…
Я хочу засинати і не думати,
Що десь далеко, коханий мій, не спить.
Я хочу розуміти, а не мріяти,
Що він про мене думає в ту саму мить.
Я хочу знати справи в нього як,
Я під твоїм крилом,
Я у твоїй любові,
Огорнута теплом,
Тану, тону поволі.
Я у твоєму дні,
Твоїх світанках, нóчах,
На висоті
Усе по іншому стає,
Навіщо ти
Забувся, що таке теж є?
Нам втриматись ніяк,
Все, останній раз і я забуду
І, щоб не казав, щаслива буду.
Все, назад шляху уже немає,
Там мене нічого не тримає.
Все, я ожила і вперед іду,
Згадаю, скучу, але не зверну.
Нас розділяють кілометри,
Години, відстань та життя.
Для мене не важливі метри
Та ти інакший є ніж я.
Між нами є роки надії,
Не сумуй, усміхнись
І назад не дивись.
Було там багато всього
Та нема вже зараз того.
Хочу я, щоб душа
Твоя радісна була,
Посміхнися,
Зміни своє життя!
Посміхнися
Сьогодні і щодня
Буде інша
Реальність і буття,
А завтра буде ранок, новий день
І забере світанок все лишень.
Всі роздуми, думки тяжкі підуть,
Від смутку твоє серце вбережуть.
А завтра все спочатку, новий шанс
Дає життя прожити і лиш час
Я хочу з тобою родину,
Здорову, щасливу дитину,
І дім , і сім’ю за столом,
І наші поїздки гуртом,
Вогонь у каміні вночі,
Розмови з тобою в тиші
Не питай чому,
Не питай навіщо
Все рівно йому,
Все рівно, не більше.
Не кажи тих слів,
Що ваги не мають,
