Олена Коршун
Ну і що, що море льодяне
Хвилі торкаються тебе,
Сонце ховається за схил
І ти не маєш більше сил?
Ну і що, що смуток на душі,
Сльози неначе ті дощі,
"Знов не права!"- мені говориш,
"Не так усе!"- мені доводиш,
Показуєш, як помиляюся,
А я така, я - сперечаюся!!
Чому вважаєш, що все знаєш,
Чому на інших не зважаєш?
Не закривай своїх очей,
Я хочу любий в них завжди дивитися,
Скільки б не було ще ночей,
Я хочу в них з тобою загубитися.
Віддатись почуттям своїм,
Все зняти, залишити, оголитися,
Не питай чому,
Не питай навіщо
Все рівно йому,
Все рівно, не більше.
Не кажи тих слів,
Що ваги не мають,
Тримайся, не здавайся,
Бо неможливого немає.
Живи, не переймайся,
Все швидкоплинне та минає.
Попри усе вперед йди,
І мрій своїх не позбувайся,
Кохаю, я так тебе кохаю,
Дивлюся на тебе і бажаю,
Щоб ця війна не розлучила нас,
І щоб Творець беріг тебе весь час.
Чекаю, я так на мир чекаю,
І все розквітне як природа,
І стане краще ніж було.
В повітрі чується свобода,
Інакше бути не могло.
Цей дощ, ця веселка весняна,
На нашому боці усе,
Я знаю профіль твій і твої очі,
Я пам’ятаю дні усі і ночі,
Турботу пам’ятаю і тепло,
Багато важило тоді воно.
Я знаю звички і уподобання,
І погляди твої й переконання.
І знову чистий аркуш на столі,
Для чого, ну скажи, то все мені?
Нова сторінка і глава життя,
І невідомо де ще буду я!
Питаюсь Бога: "Що там у кінці?"
Як спати
Коли думки далеко?
Як знати,
Що і тобі нелегко?
Тримати
Цю паузу й мовчання.
Посміхнися,
Зміни своє життя!
Посміхнися
Сьогодні і щодня
Буде інша
Реальність і буття,
Я дякую за можливість жити,
Мріяти, надіятись й любити.
Я дякую за можливість йти,
Тримати голову лиш догори,
За тих, хто завжди впасти не дає,
Розуміє, підтримує мене...
