Віталій Золотьонков
Людину втримати на завжди неможливо.
Тримати силою за руку не потрібно.
Усе в житті утворено мінливо,
як не вкладайся у події плідно.
Ми залишаємо батьків,
Нічого зайвого тепер,
Ніяких слів на осліп.
Все для останнього стрибка. Розгін.., бар'єр…
покину світ і досить...
Цим людям бажане - to sleep.
Як серцю лікувати шрам?
Як з часом все забути?
Можна наносити бальзам
і якось далі бути...
Та час це не лікує.
У світлі ліхтарів, немов в танку,
помітив як кружляла тінь.
Вкриваючи все ковдрою в парку
З’явилась поруч заметіль.
Чарівність півночі несла,
я втрачаю бажання хотіти,
щось зробити, поїхати десь.
я загублююся в цьому світі,
мені сумно
це бісить піздец.
...у квітня мокрі та холодні руки,
з гірким смаком тютюна, під дощем.
Будівлі вулиць, захоплені у смуток.
Вітер поколює, заточиним ножем ...
...докури останю
сигарету друже.
скоро вжалять кулі
в груди твої мужні.
Може білий сніг,
заспокоїть тіло.
Між двох гравців,
мене шпиняє сила.
Ударами ракетками об стіл.
Вниз, догори, знову удар.
Не маю відпочину.
Ми мов колоди у каміні,
що догасають кожну мить.
Втрачаємо невидимі хвилини,
Бажаючи розваг нових.
Страждаємо, шукаємо, чекаємо,
Порушуючи правила усі.
Я вологим носом торкнуся,
ваших теплих долонь і чекаю.
Що помітите мою присутність,
На обійми вам натякаю.
Погляд буде жалісно щирим,
Мій книжковий, «маленький принц»,
Потопив своїх кволих синиць.
Він працює для королів та п’яниць.
Споглядаючи сміливих убивць.
У Травня окуляри темні.
Бадьорий настрій і жага пригод.
Пропахлий одяг вогнища приємний.
Лукавий погляд, сповнений зірок.