Віталій Золотьонков
Ми мов колоди у каміні,
що догасають кожну мить.
Втрачаємо невидимі хвилини,
Бажаючи розваг нових.
Страждаємо, шукаємо, чекаємо,
Порушуючи правила усі.
...докури останю
сигарету друже.
скоро вжалять кулі
в груди твої мужні.
Може білий сніг,
заспокоїть тіло.
У колі дня шукаємо причини,
почути в адрес свій прості слова.
Звертаємось до світової павутини
і демонструємо своє життя.
Відчути б інтерес краплину,
В коробці "побутового життя",
приємний затишок, й безпека.
Надійність і турботи відчуття.
Та складені у тумбочці пакети.
У Травня окуляри темні.
Бадьорий настрій і жага пригод.
Пропахлий одяг вогнища приємний.
Лукавий погляд, сповнений зірок.
Перший промінь дарував мені подих,
Мир і світло, Доброту та старання.
Самостійність та самопошук.
Кроки в юність та виховання.
Другий промінь - Мій учитель і лікар,
Ми пір’їнки сивої птахи.
Відірвались і падаєм в низ.
Вітер гострий, нам за рідного брата,
Що за коміром лоскоче усіх.
Ми дарунки кожному серцю.
після двох днів депресивного гівна,
коли жадаєш вийти з вікна.
може усе змінитися, тільки дочекайся.
бо серце ще воліє битися, тільки не здавайся.
Нічого зайвого тепер,
Ніяких слів на осліп.
Все для останнього стрибка. Розгін.., бар'єр…
покину світ і досить...
Цим людям бажане - to sleep.
Дивитись в небо так приємно,
Хоча усі нагадують мені,
"гляди під ноги!!!" "будь обачним!!!"
" носа розіб'єш!!!" "не впади!!!
Шлях, потребує твердих кроків,
Мов піснею свого партнера звеселяли.
Мелодією серце закружили.
Слова підтримки, щиро промовляли.
Мурахами вкривали ніжну шкіру.
…в часи тяжкого сьогодення
ми потребуємо слова
щоб пояснити справ буденність
і переконливість життя…
