Сергій Гайдак
Наша історія кохання
Як Морзе азбука складна
Переполох душі, зітхання
На світ людей лише одна
Як два нещастя, ми з тобою
А час летить за пухом в далечінь
І люди всі сивіють, як пушинки
Літа проходять, долі поколінь
На згадку залишаються картинки
Будуються і падають мости
Серця живі, а давляться від крові
Квітневий дощ, розмиє всю печаль
Душа, немов прокинеться із сплячки
Весни у нас три місяці на жаль
То ж будемо кохати без гарячки
Під яблуней в саду розцвів тюльпан
А ти стояла у метро
Читала книгу, так красиво
Світило сонце у вікно
І посміхалась ніби диво
Вже пролетіли ми Дніпро
Міняй мене на інших, наяву
Кохай постійно різних, цілі ночі
Люби, хоч кожен день по одному
Скажи, хиба вони поглянуть очі-в-очі?
Бреши мені, ти щогодини аж до сліз
Затьмарений фіктивним почуттям
Тебе кохав, - собі не признавався
Якби я знав, що час провів не там
То ще тоді тебе, я б добивався
Осінній день, холодний ранок
Жовтневий настрій вже не той
Хтось в теплоті зустрів світанок
А хтось давно не твій герой
Пожовкле листя зашуміло
А хочеш, напишу тобі листа
По пошті, сам відправлюсь бандеролем
Проїду, пролечу усі міста
За серцем, попливу холодним морем
А хочеш, частку себе відірву
Поглянь, конвалії в землі
Такі малі, а запах - диво
Ростуть і квітнуть в теплі дні
Вони, як люди - все можливо
Зірви їх трішки на росі
Троянда сохне, без води
Троянда сохне, як і ми
І жар згасає без вугля
Отак погасли ти і я
Цікава звичка є у долі
Не любить жити у неволі
Як мінус з плюсом, дві дороги
Ми протилежність наших мрій
Як тонкі ниті, монологи
Ліричний вир наших подій
Як чорна кава із вершками
А ти кохай на різних мовах
Скажи люблю, немов останній раз
А ти живи при будь-яких умовах
І полюби для щастя, а не на показ
А ти цілуй немов це все востаннє