Сергій Гайдак
Закривши очі, я мовчу
І слів для правди не шукаю
Уві сні не мучусь, не кричу
Бо не горю, бо не палаю
Мороз під снігом не рипить
Поглянь, конвалії в землі
Такі малі, а запах - диво
Ростуть і квітнуть в теплі дні
Вони, як люди - все можливо
Зірви їх трішки на росі
Холодне серце, так не любить самоти
У казці, Каю теж потрібна Герда
Можливо десь існуєш, саме ти
Така вся не приступна, милосердна
І пестить ранок кінчики волосся
Годинник перейшов на літній час
Поспішні кроки, перший промінь сонця
Мені б твій поцілунок ще хоч раз
По вулиці цей шум автомобілів
Зелено-жовте листя у парках
З корицею знайомий капучіно
А погляди замріяні в думках
Від подиху буває зводить тіло
Ще тепло в день, але холоне ніч
Квітневий дощ, розмиє всю печаль
Душа, немов прокинеться із сплячки
Весни у нас три місяці на жаль
То ж будемо кохати без гарячки
Під яблуней в саду розцвів тюльпан
Якби я міг украсти твої очі
Залишитись із ними назавжди
Щоб погляд бачить ніжний твій дівочий
Бо чистий він, як крапельки води
Якби я міг украсти твої губи
Як мінус з плюсом, дві дороги
Ми протилежність наших мрій
Як тонкі ниті, монологи
Ліричний вир наших подій
Як чорна кава із вершками
Закрились тата очі назавжди
Пускала по щоці сльозинку мама
І на поріг з'явився ти
Комок з очима, сам 3 грама
Маленьке циганча, під колір сажі
У грудях серце зупинилось
І голос більше не звучить
Він як маля в кутку забилось
Бо так болить, не може жить
У стінах більш ніхто не гріє
Затьмарений фіктивним почуттям
Тебе кохав, - собі не признавався
Якби я знав, що час провів не там
То ще тоді тебе, я б добивався
В брехні кохання не буває
І не зігрієш там сердець
Любов не тліє, а згорає
По факту, це завжди кінець
Брехнею щастя не збудуєш
