Сергій Гайдак
Затьмарений фіктивним почуттям
Тебе кохав, - собі не признавався
Якби я знав, що час провів не там
То ще тоді тебе, я б добивався
Квітневий дощ, розмиє всю печаль
Душа, немов прокинеться із сплячки
Весни у нас три місяці на жаль
То ж будемо кохати без гарячки
Під яблуней в саду розцвів тюльпан
Осінній день, холодний ранок
Жовтневий настрій вже не той
Хтось в теплоті зустрів світанок
А хтось давно не твій герой
Пожовкле листя зашуміло
А хочеш, напишу тобі листа
По пошті, сам відправлюсь бандеролем
Проїду, пролечу усі міста
За серцем, попливу холодним морем
А хочеш, частку себе відірву
Поглянь, конвалії в землі
Такі малі, а запах - диво
Ростуть і квітнуть в теплі дні
Вони, як люди - все можливо
Зірви їх трішки на росі
Троянда сохне, без води
Троянда сохне, як і ми
І жар згасає без вугля
Отак погасли ти і я
Цікава звичка є у долі
Не любить жити у неволі
Як мінус з плюсом, дві дороги
Ми протилежність наших мрій
Як тонкі ниті, монологи
Ліричний вир наших подій
Як чорна кава із вершками
А ти кохай на різних мовах
Скажи люблю, немов останній раз
А ти живи при будь-яких умовах
І полюби для щастя, а не на показ
А ти цілуй немов це все востаннє
І провалитись, та забути
І голосів людей не чути
Закрити очі, хоч на мить
Відчуть, що більше не болить
І стати каменем гарячим
Намалюй мене пальцями, проведи ніжним дотиком
Напиши мої літери на своїм полотні
Покажи мене справжнім, не білявеньким котиком
А єдиним коханням твоїм на землі
Пов'яжи мене нитками і назви тихо долею
В моїм саду багато диких квітів,
Цвітуть та пахнуть тисячі думок.
І тягне в невідомість неофітів
Колючих стебел пристрасті струмок.
В моїм краю веселка, потім злива,
Закривши очі, я мовчу
І слів для правди не шукаю
Уві сні не мучусь, не кричу
Бо не горю, бо не палаю
Мороз під снігом не рипить