Татьяна Юзленко
Художник взяв мольберт і фарби
І вийшов в поле навесні
І найніжніші тонкі барви
Наносив він на полотні.
Душа у фахівця співала,
І він виводив вензелі:
Багато доль на світі є,
Багато в світі є покликань,
Та найсвятішим ізо всіх
На світі є звання учитель.
Коли у серці є вогонь,
Щоб запалити і зогріти
Мой город день рожденья отмечает,
Одетый осенью в изысканный наряд.
Бендеры словно краски обновляет
И дарит жизнь всем тем, кто этой жизни рад.
Мой славный град! Перед тобою преклоняюсь!
Горжусь я мужеством твоих людей!
Кажуть, на півдні негарна зима:
Снігу, бурульок зовсім нема.
В грудні троянди на клумбах цвітуть,
Листям опалим встелена путь.
Голі дерева без шапок стоять -
Хочеться шарфика їм пов'язать.
Інеєм білим встелились деревця,
Землю морозець скував.
Скельцем прозорим покрились озерця -
Грудень до нас завітав.
Зірочки ясні вогні запалили,
Місяць шляхи озарив,
Жінка у вікні
Ввечері стояла,
Із спітнілих шибок
Пелену знімала.
За вікном сніжинки
Дві долі, наче стежки
В душі моїй зійшлись.
Дві мови, наче пісні
У серденьку сплелись.
Квітуча українська,
Що душу ожива
Нічка настала, свято прийшло,
Місяць на небі світить давно.
Стишилась річка, стишився гай,
Йде до маляток Святий Миколай.
Цвітом променистих вишень
Привітала нас земля
Ароматами терпкими
Лине у вікно весна
Все навколо зеленіє,
Квіти вийшли з-під землі
Седые туманы леса обвивают,
Осень шагает по нашей земле,
Птицы на юг уж давно улетают,
Тихо исчезнут в белеющей мгле.
Шепотом нежным нас роща встречает,
Тихо листочки на землю летят.
Я не хочу, чтоб слышал ты мой плач
И видел как струятся слезы
Я и сама смогла давно понять,
Что не найти друг к другу нам дороги.
Переболела, умерла, восстала
Как птица Феникс с огненной пыли
Весняний ранок сірим був,
Похмурим було небо.
Краплини падали дрібні
На парки і на сквери.
І в цій ранковій метушні
Тепла хотілося мені...