В'ячеслав Коновал
Шепелявить запис платівки,
цифра архівує минуле життя,
ритм трубача дістає до гомілки
від вправності рук Луї Армстронга.
Акапельно вдихає у прилад
Підіймає з бойовими
дух солдатів командир,
головний з-поміж собі такими,
звичайний смертний й не упир.
Занедужав величавий,
Здійсни, Рудий, дзвінок
аби затихли драконівські гармати,
здійсни, Рудий, дзвінок,
щоб землю рідну не втрачати.
Здійсни, Рудий, дзвінок,
Ходив на штурм боєць,
і бив він окупанта люто,
затятим був курець,
молитви його мами Богом не почуто.
Зник з очей мобілізований,
Зранку, поночі працюють
вельможі при портфелях,
виводять цифри гостроокі
у синьо-чорних акварелях
Пригадають привітати
Втікає деінде біля пляма
зелений килим залишає у воді,
мороззю давить вітер,
в останні листопада дні.
Вгортають обрії тумани,
Дивно влаштована людина,
ніц, ціни собі вона не складе,
то обіймає палко, то з любов’ю,
то в ненависті палає.
Розбудить солодку трапезу,
гул тонкий з балкону,
зберу у ванну речі занесу,
покину тепле місце трону.
Відстріляли кулемети,
Війна, як боулінг гра,
і ми у ній мов кеглі,
кулею додолу вибиває,
бахкотіння пробивається до стелі.
Крутить на підльоті шар,
Холодно дзвінок приймає
втомленого захисника обличчя,
на відповідь клієнт чекає,
секунди лічені сприймаються сторіччям.
На швидку руку готує клопотання
Нищать бомбами міста,
стираючи у пил,
вороги беруть врата,
кілометрами ходою з миль.
Від Хорватії летить дарунок,
Чарівники ворожать у будинку,
веселкова мозаїка на полотні,
затримається світло так на годинку,
без сонця залишаться люди одні.
Парить із вуст нестерпна вологість,
