Медальйонні портрети у кружечках,
з прогресом стали цифровими,
штрихи від майстра
у піксельних гніздечках,
лягають пазлами легкими.
Понад дорогою стояли
старі Симиренківські доми,
сміх дитячий розважав їх,
набігів зі школи дітвори.
В четвер травневий це було,
З маршрутного таксі
виходить вперта демониця,
обліплена тотемами у нагруддях,
Чи ця картина мені сниться?
Вщіпнути себе за палець хотів,
В конвульсіях гнеться душа,
напилася невидиих сліз сповна,
життя забираючи друзів, карає.
Я знав Тебе, майстре, давно,
і наче завжди був поряд,
Стоїш на варті України,
гуманітарку швидко, як завжди, зібрав,
мене підніс до найвищої вершини,
словами в строфах світу розказав.
Веприком розпластавшись я засну,
тижневу поборовши втому,
найглибші потайки свідомості торкну,
а картинки тижня стираються потому.
Крутять спину образи нічні,
Змагаються джмелі,
коли штовхає кожний опонента,
у ранні весняні дні короткі,
їх боротьба не варта ані цента.
Клубочаться комахи,
Важкий на серце вибір взяв,
немов відрікся від дитя,
весною сніг ненависті розтав,
я пішов у світ, в нове життя.
Упав літак, що крутиться петлею,
Цілують промені обличчя,
дари тепла окрузі сонечко несе,
думками хороводить невідомість,
як жити далі, бо життя по-своєму трясе.
Стрічкою гортаються картинки
Пилинки миру Києвом мандрують,
кварталами гиржить Іранський драндулет,
30 денне перемир'я устами пророкують,
вчепився у жилий будинок ненависний мопед.
Ще трішки й спокій буде в кожній хаті,
Вогонь, будь ласка, зупинись!
Поверни життя Дітей Землі у спокій
до миру праведних звернись,
у небесах богам благань і щирості глибокій.
Затихни, зброє руйнівна,
Брехня, брехня, одна брехня
обітниця закутана у ній,
суворе слово джентльмена,
давно залишили суспільний стрій..
Гойдає колосок вечірньої аромасвічки