В'ячеслав Коновал
Здійсни, Рудий, дзвінок
аби затихли драконівські гармати,
здійсни, Рудий, дзвінок,
щоб землю рідну не втрачати.
Здійсни, Рудий, дзвінок,
Шепелявить запис платівки,
цифра архівує минуле життя,
ритм трубача дістає до гомілки
від вправності рук Луї Армстронга.
Акапельно вдихає у прилад
Є оаза в кінці тижня,
як ковток повітря,
життєвий тонус та різноманіття.
Подарує день свободу,
ех, збирати речі
Живе на світі один хлопець,
любов до світу він несе
і слово взяв, як зброєносець,
багнетом правди у лице.
Плазує Змій попід ногами,
Втікає деінде біля пляма
зелений килим залишає у воді,
мороззю давить вітер,
в останні листопада дні.
Вгортають обрії тумани,
Народився молодик
у кінцеві дні жовтневі,
Дніпровим водам він таємно звик,
радіє сонцю, стрибаючи до стелі.
Химери з віттю дефілюють,
Підіймає з бойовими
дух солдатів командир,
головний з-поміж собі такими,
звичайний смертний й не упир.
Занедужав величавий,
''Давай цукерку- будеш жити",
девіз із коляди партнерів,
кульгають вулицею потвори,
гримовані у диявольських химерів.
Втікай звичайний смерде,
мерщій із вулиці, зівако,
Дивно влаштована людина,
ніц, ціни собі вона не складе,
то обіймає палко, то з любов’ю,
то в ненависті палає.
Зі стріхи барабанить крапля,
зібралась гостя у безодню,
гостра дівка, наче шабля,
зустрічає мандрівних із сотню.
Плеще алюміній,
Чарівники ворожать у будинку,
веселкова мозаїка на полотні,
затримається світло так на годинку,
без сонця залишаться люди одні.
Парить із вуст нестерпна вологість,
Нищать бомбами міста,
стираючи у пил,
вороги беруть врата,
кілометрами ходою з миль.
Від Хорватії летить дарунок,
