Олена Каюрова
Ти захистиш мене від негоди?
Я без вагань порину у пригоди
Без мапи… можливо без вороття
Компас єдиний - мої почуття
Примарилося, не відчуваю тебе
Може це моя звичка невтішна?
Вигадувати стежку, що веде
До алеї посохших вишень
І мріяти зібрати їх у кошик
Ти поруч але так далеко
Немає тіні, всюди спека
І в мого серця сонячний удар
На тебе ж вказує радар
Дихаю тепер нерівномірно
Намагаюсь вивести цифри
Зрозуміти твої коди, шифри
Округлюю очі зелено-карі
О Меркурій, я ж гуманітарій
Так, я вразлива…
Я хочу, щоб усе було правдиво
З тобою кожен раз тремтливо
Але не страшно…
По тілу бігають мурашки
Будь ласка, намалюй мені барашка
Як ти в думки проникнув?
На всіх моїх демонів рикнув
Тепер вони милі пухнастики
Що чекають на ніжність та ласку
Коли ти поруч мене так криє
То мала не вдягнула свою корону
Вона сьогодні ще й без патронів
Тож не відстрілює що, де, до чого
Дратується через сповзаючі панчохи
В десятку цілить, щоб все зрозуміти
Безсумнівно в них у душах магніти
Не знаю чого мені треба
Життєве яке маю кредо
Світогляд рядками лікую
Що схід сонця мені пророкує?
А ти великий ігроман
Та твої ігри для дорослих
І не вберіг мене шаман
Не пхати в них свій носик
Я досі не знаю правила
Та звіт собі віддаю
На який би колір не ставила
Тільки я завжди програю
Розплутувати важко й ризиково...
Кінці тримаємо, а краще б слово
Якщо вже так важко допетрати
Може просто зв’яжемо светрика?
Мені будь ласка капучіно
Без цукру, він тане, а я не прагну
В тобі цілком розчинятись…
Зв’язок наслідково-причинний
Закохалась, міркую, вагаюсь
Боюсь ілюзіями вдовольнятись
Дивна… поки квітневий вітер плутає її волосся
Вона знов мріє, та ніяк не визнає, що вже доросла
Погляд вгору, мружиться від сонця, тоне в кольорі його очей
І заздрить небу, бо воно далеко від усіх земних брудних речей
