Олена Каюрова
Лиш холодна постільна білизна
Тепло ночей палких - недосяжне
Не точно й навіть не приблизно
Що було в них щось дійсно справжнє
Дивна… поки квітневий вітер плутає її волосся
Вона знов мріє, та ніяк не визнає, що вже доросла
Погляд вгору, мружиться від сонця, тоне в кольорі його очей
І заздрить небу, бо воно далеко від усіх земних брудних речей
Вівсяна каша, кава на зупинці
Стоять у черзі денні справи
Боїмось лишитись наодинці
Скуштувати гіркі страви
Мені будь ласка капучіно
Без цукру, він тане, а я не прагну
В тобі цілком розчинятись…
Зв’язок наслідково-причинний
Закохалась, міркую, вагаюсь
Боюсь ілюзіями вдовольнятись
То мала не вдягнула свою корону
Вона сьогодні ще й без патронів
Тож не відстрілює що, де, до чого
Дратується через сповзаючі панчохи
В десятку цілить, щоб все зрозуміти
Безсумнівно в них у душах магніти
Так ніжно мої крила надія щекоче
А під ребрами зухвало закоханість муркоче
І я не хочу щоб він бачив як палю
Серед сотен очей його погляд ловлю
Тут і зараз їм арахісову пасту
Як ти в думки проникнув?
На всіх моїх демонів рикнув
Тепер вони милі пухнастики
Що чекають на ніжність та ласку
Коли ти поруч мене так криє
Так, я вразлива…
Я хочу, щоб усе було правдиво
З тобою кожен раз тремтливо
Але не страшно…
По тілу бігають мурашки
Будь ласка, намалюй мені барашка
Ти поруч але так далеко
Немає тіні, всюди спека
І в мого серця сонячний удар
На тебе ж вказує радар
Дихаю тепер нерівномірно
Ти захистиш мене від негоди?
Я без вагань порину у пригоди
Без мапи… можливо без вороття
Компас єдиний - мої почуття
Полотна днів, де намальовані всі вчинки
Фігурки… сплетені з енергій павутинки
Ескізи мрій та діалогів композиції
В музеї наших душ відкриєм експозиції
Намагаюсь вивести цифри
Зрозуміти твої коди, шифри
Округлюю очі зелено-карі
О Меркурій, я ж гуманітарій