Олена Каюрова
Лиш холодна постільна білизна
Тепло ночей палких - недосяжне
Не точно й навіть не приблизно
Що було в них щось дійсно справжнє
Так ніжно мої крила надія щекоче
А під ребрами зухвало закоханість муркоче
І я не хочу щоб він бачив як палю
Серед сотен очей його погляд ловлю
Тут і зараз їм арахісову пасту
Обертати все на розвагу
Привертати до себе увагу
З солодкою дозою стресу
Хоч і всупереч інтересам
Тримати руку на пульсі
Дивитись як на прибульців
На тих хто не в соц. мережі
І в усьому вбачати межі
Скрізь афірмації, потужні мантри
Інсайти та секрети тантри
Скляні очі різних коучів
Не відрізнити день від ночі
Дивна… поки квітневий вітер плутає її волосся
Вона знов мріє, та ніяк не визнає, що вже доросла
Погляд вгору, мружиться від сонця, тоне в кольорі його очей
І заздрить небу, бо воно далеко від усіх земних брудних речей
Ти поруч але так далеко
Немає тіні, всюди спека
І в мого серця сонячний удар
На тебе ж вказує радар
Дихаю тепер нерівномірно
Мені будь ласка капучіно
Без цукру, він тане, а я не прагну
В тобі цілком розчинятись…
Зв’язок наслідково-причинний
Закохалась, міркую, вагаюсь
Боюсь ілюзіями вдовольнятись
Вважаєш, що добре тямиш в геометрії?
Не половинку, а ціле шукаєш в симетрії?
Ти б обережніше фантазувала
Ти лиш трикутника кут… Не чекала?
Пишу історії не про кота та мишу
А про емоцій шум та болю тишу!
Шукаючи свою життєву нішу
Єдиний мій господар - совість
І ці рядки не випадковість
Я відправляю в спам всю «загадковість»!
Розплутувати важко й ризиково...
Кінці тримаємо, а краще б слово
Якщо вже так важко допетрати
Може просто зв’яжемо светрика?
Намагаюсь вивести цифри
Зрозуміти твої коди, шифри
Округлюю очі зелено-карі
О Меркурій, я ж гуманітарій
Примарилося, не відчуваю тебе
Може це моя звичка невтішна?
Вигадувати стежку, що веде
До алеї посохших вишень
І мріяти зібрати їх у кошик
