Лисенко Євгеній
Друже, як воно сталось?
Не знає ніхто.
Коли одна мить життя віднімає,
сам не зная того.
І плине час, роки минають,
та я завжди пам'ятаю.
Пам'ять, назавжди із нами
Пам'яті поснувших, на вічно в серцях.
Тим, хто боровся ночами і днями
у світі безглуздя і забуття.
Хто глибиною душі, палкими серцями
Спи, не думай не гадай.
Віки стомлені закрий.
Місяць, зорі, тиші рай.
Чарівне сниться у ві сні.
Хай забере, вбере у себе,
І сміятись не можу, як раніше сміявсь,
так що душа аж раділа до плачу.
Дивлюсь я у даль країно моя,
дивлюсь і на серці все тяжче.
Завіють вітри, доносять буйні пориви,
Бережи її як понад усе,
бережи любов що тобі дає.
Душу рідну плекай, її бережи.
Обіймай коли тяжко, обіймай завжди.
Як світло єдине, що дає шлях вночі.
Без тебе я блукав би, стежками в нікуди.
Я ненавижу этот мир,
и все сильней хочу уйти.
Ведь счастья нету на земле,
когда пустые мои дни.
И вот петля уже на шее,
неторопливые движения.
Рветься птах який у клітці,
стомлений, крила побиті.
Сяйво в небі йому сниться,
та один лиш в цьому світі.
Без мрії, втративши себе,
так непомітно час іде.
Вже дванадцяту пробило,
повний місяць, темні сили.
Починаючи свій танець,
прокрадаючись між снами.
Ось не помітиш ти і в мить,
як щось заколе, заболить.
Білою ковдрою вкрилась стежина,
десь пролітають немов зорепад.
Чарівні, маленькі, тендітні сніжинки.
Сьогодні Новий рік будем зустрічать!
Ялинку святкову вкрасимо барвами,
кольоровим дощем прикрасимо дім.
Блукаю стежками, полями, містами.
Ще в грудях болить, ще чути биття.
Не печаль душу свою, сумними думками.
Дивись там комета, це наше життя.
Свій шлях із запалом почне поміж зірок,
між холодним обрієм пронесеться космічним.
Вірним серцем, вільний душею,
рідним краєм і мовою щирою.
Духом сильним, козацьким, нестримним.
І руками що пропахлися хлібом.
Вірний, навіки вірний всьому.
Частенько згадую дитинство,
яскраве, світле та прекрасне.
Біжу босоніж по стежині,
аж свіркають заду п'яти.
Так солодко в повітрі пахне,
пряним ароматом м'яти.
