Тінь ...
Зима не тішить не милує,
Замерзли мрії й почуття,
Мороз на склі вікна чаклує
Що не піде з мого життя.
Малює квіти, візерунки
Казково дивні мов зі сну,
Свічка пам'яті темряву крає,
Час і простір долаючи вмить.
Розум спогади стрімко гортає,
Серце втрата безжально щемить.
Смерть зненацька розбила нахабно
Сенс життя що надії плекав.
Падає-падає сніг, землю білим вкриває.
Падає-кружить дарунок зими навкруги.
Танець пухнастих сніжинок в повітрі триває
Доки падіння завершиться болем туги.
Марять сніжинки кружлянням у вільнім падінні,
Знову і знов уві сні у повітрі летять,
Серед довгих далеких доріг
Йду своєю що долею обрана,
Подолав би усі якби міг
Та на жаль гра із вічністю програна.
Вічність з мене сміється весь час,
Вона знає де шлях припиняється.
Мой Хранитель спустился ко мне,
Хочет знать почему я не сплю.
Не в темнице и не на войне,
Почему так грущу и скорблю.
Что ответить ему, что сказать,
Память друга предать не хочу.
Коли розвіється туман
За обрисами небокраю,
Тоді розкриється обман
Що полетить душа до раю.
І рай і пекло на землі
Сама собі людина творить,
Казарин Влад - отважный Воин,
Защитник Родины своей.
Он уважения достоин,
Живой и мёртвый - служит ей.
Он кровью освятил Свободу,
Родной земле её даря.
За що караєш, сучий сину,
За що на клапті душу рвеш.
Чатуєш чи то я загину,
Чи в самогубці заведеш.
Самокартанням набридаєш,
Розбиті мрії шлеш у снах,
Коли потрібна допомога,
Коли на серці біль гірчить,
Тоді звертаєшся до Бога,
А він все чує і мовчить.
Коли стискає безпорадність,
Моя любовь к тебе, мой ватный друг,
Мне никогда не даст тебя обидеть.
Смотри, как много девушек вокруг,
Давай любить, зачем же ненавидеть ?
Зачем явился ты в мою страну ?
Зачем зовёшь врагом, зачем стреляешь ?
Старий будинок розбирають
Аби поставити новий,
А там старі часи витають,
Він був для них як вартовий.
Там зустрічаються події
Загублених минулих днів
Запали на підвіконні свічку
Хай горить посвятою вогонь,
Хліб із жита і святу водичку
Огорни теплом твоїх долонь.
Біль відчуй і серцем і душею
Страхітливим безпорадним сном