Тінь ...
Пукнет Америка, пукнет Европа,
Пукнет Китай - все поймут будет «жопа».
Пукнет Россия - никто не услышит,
Русский медведь еле жив еле дышит.
Валенки хвост распушили чрезмерно
Чтобы Китаю понравиться верно,
Зоряне мереживо палає,
Світить, миготить та мерехтить.
Долю мою достеменно знає
Але сяє й зрадницькі мовчить.
Хоче бачити як буду битись
З часом невблаганним та життям,
О чем я думаю ? О падающих звездах…
Гляди, вон там одна, беззвучная, как дух,
алмазною стезей прорезывает воздух,
и вот уж путь ее — потух…
Не спрашивай меня, куда звезда скатилась.
Русскій МірЪ стучит в моё окошко,
Лезет в братья старшие по новой,
Просит породниться хоть немножко ...
Мой ответ ему давно готовый:
- Нам живыми мёртвых возвратите,
Раненых здоровыми верните,
Котиться час і війною загрожує,
Грізну навалу збирає й веде,
Людям і смерть і страждання примножує,
Долі дочасно в могили кладе.
Час лиховісний, жорстокий і збурений,
Жалю не відає вбивця і кат.
Мой Хранитель спустился ко мне,
Хочет знать почему я не сплю.
Не в темнице и не на войне,
Почему так грущу и скорблю.
Что ответить ему, что сказать,
Память друга предать не хочу.
І де ж мені набрати стільки сил
Аби на світ дивитися лукаво,
Ходити поміж виритих могил
І знати що заповняться небавом.
Що смерть візьме старих і молодих
Без огляду на шати і заслуги.
Коли розвіється туман
За обрисами небокраю,
Тоді розкриється обман
Що полетить душа до раю.
І рай і пекло на землі
Сама собі людина творить,
Розбите серце смерті просить,
Воно мов квітка на снігу,
В житті намаялося досить
Тамуючи його жагу.
Життя нещадно не жаліло
Для нього горя, втрат, страждань.
Ингерманландии рассветы - память рвущие,
Мой сон тревожат в Петербурге по утрам.
Всплывают предков лица - жить к себе зовущие
В стране свободной и открытой всем ветрам.
Там люди вольные на Вече собираются
И сообща решают важные дела,
Мов квітка із каміння на воді
Венеція гойдається на хвилях,
Пливе назустріч сонцю відтоді
Як зорі сяйвом мерехтять на шпилях.
Романтикою дихає усе,
Мости що над каналами з водою,
Унесённые ветром слова
Повторить не получится снова.
Поседела в годах голова,
И жалеть и прощать не готова.
Унесённую ветром любовь
Не вернуть ни молитвой ни силой.
