Нокс
Ваш сатиричний образ Язичницького Сатани
З якого боку не поглянь, та і як і не крути
Якийсь злегка він кособокий
Хіба не бачиш?
Зелений, темний, таємничий Сад
Він переслідує мене
Не зводить погляду й кричить
Щось безіменне, а потім мовчить
"Усі тебе люблять на смертному ложі"
Дякую, а був гарний момент, принаймні веселий.
Він тобі не до вподоби? Дай йому смачно по рожі.
Я хочу в місто, де щебечуть леви
Я хочу в місце, де люди у душі
Не є людьми.
Мені потрібна одіозна слава.
Коли ти востаннє дивилась на небо?
Коли востаннє тебе огортала печаль?
Що м'яко та ніжно завойовує его
Й від тріпоче від подиху, наче шовкова шаль
Хоча, повинна зізнатись
На сон хилить поезія мене.
І як не намагаюсь з думками зібратись
Сил я не маю, а час скоро мине.
Ти ловиш момент, упиваєшся ним
Я - унікальна особистість
Я унікальна, через те, що я зоря
Я зірка, що розпиляє тут барвистість
Шалені кольори мого життя
Чому я досі тут?
Чому я досі з вами?
А як багато спроб...
І завжди всі невдалі.
Душевний спокій - досить важлива річ
Особливо в моменти тиску, що діє зусібіч
Закривши свої фізичні очі
Зникаєш вмить не менше ніж на пів ночі.
Мені подобаються Індики
Дуже цікаві ці тварини.
Їхні очі вилуплені, як баньки
Це смішно, але ж вони не винні,
Йду біля перевантаженої траси
Та через гуркіт чую пташки спів
З'являються в моїх очах контрасти
Й дивують світ, той світ що онімів.
Зараз я втратив доступ до лав тих фізичних
Вони в моїй голові, злегка метафоричні
Та зали розкішні, хоч вітер там свище
Ті зали...Зараз там пусто
Я заходжу туди, а то кругла кімната
