Нокс
Чому я досі тут?
Чому я досі з вами?
А як багато спроб...
І завжди всі невдалі.
Час невпинно плине
Хай Ейнштейн каже, що він відносний.
Час непомітно вислизає,
Залишає лише гул безголосий.
Життя йде в ногу часом,
Але Час завжди витриваліший.
Коли ти востаннє дивилась на небо?
Коли востаннє тебе огортала печаль?
Що м'яко та ніжно завойовує его
Й від тріпоче від подиху, наче шовкова шаль
Усі навколо мене гризуть граніт науки
А я наче випадкове дерево серед широкої луки.
Дивлюсь на гризунів, та не розумію
Для чого їм камінь, якщо з'їсти його не зуміють?
Зелений, темний, таємничий Сад
Він переслідує мене
Не зводить погляду й кричить
Щось безіменне, а потім мовчить
Куди б хто не дійшов,
То рушав він завжди сам.
Дорогою Сову надибав
Переходив поле вплав
Поезіє, люба моя
Скільки голосів навколо ти чула?
А й сама скількома говорила?
Тебе втратити легко, я те відчула.
На скільки, ти вертихвістко, часу зникаєш?
Я хочу в місто, де щебечуть леви
Я хочу в місце, де люди у душі
Не є людьми.
Мені потрібна одіозна слава.
Йду біля перевантаженої траси
Та через гуркіт чую пташки спів
З'являються в моїх очах контрасти
Й дивують світ, той світ що онімів.
Ви кричали на себе
Наче в яріснім горі,
Переживши страшний той,
Подих недолі?
Самотня, одна мов пустельна квітка
"Усі тебе люблять на смертному ложі"
Дякую, а був гарний момент, принаймні веселий.
Він тобі не до вподоби? Дай йому смачно по рожі.
Глибока ніч надворі
Але далеко не сліпа,
О ні, у ній багато крові,
У неї є своя орда