Beorht Kush
In the times when there were no rains,
Because they were not yet invented,
A little red spot has found itself to exist,
On the Creator’s white garment,
Amidst the unfolding of the existence itself,
In a debated reality.
Я хотел бы родиться мёртвым,
Чтоб было мне легче жить,
Чтоб был я всегда субъективным,
Потому что мне было бы трудно любить,
Я не хотел бы быть живым,
Уж лучше быть мёртвым,
Вона образилась на мій сніг,
Що випав вчора зранку.
Це грудень, власне,
Тому і дивного немає ніц у цім,
Та все ж, образилась вона.
Знічев’я, пообіді.
Я – ти,
Я та утрачена година,
В котрій зійшло тобі із рук
Те,
Що ти немов якась дитина
Гуляла в дощ із моїх мук.
Народжений під фальшивим небом,
Ри́мами вбивати сміх,
Звичайний хлопчи́на без неба,
Зважніло свій шлях дола́.
Кроки все важчають й важчають,
Кровоносні судини міста цього
Знищують мене злісно.
Вени й артерії гублять мене
У закутках монстра величного.
Білі тільця б’ють мене,
Даючи зрозуміти
блукаючи у напівтемряві
містами чужих мрійливих надій
повільно рухаючись поміж будинків
вдивлявся в чужу далечінь
а у опівнічно-осяяних вікнах
самотніми тінями рухався гнів
Грім
Блискавка
Та дощ
Насправді зайвими не будуть
Та ж не завадить нам таке життя
Розбавить жах навколо
My eyes should rest
And so should I
I am so tired of this, at all
I want to feel alive again
At least for once
That would be nice
Занадто часто бачу цей світ
Чітким напрочуд
Кортить заплющити очі
До того ж плачу щоночі
Бо наші мрії не вічні
Вечірнє небо над містом повільно темнішало,
З рожевого поступово перетворюючись у кров на руках убивць.
Шлях мене венами міста вів,
Його судинами,
До серця.
Я дихаю
Я дихаю тобою
Інколи, буває, забуваю
Що також треба й кисню
Для чогось мені це потрібно
Хоча я й не розумію
