Лана Краска
а хто ж то я ? і де моя дорога ?
для чого народилася на світ ?
і ти , і я - ми доленьки небоги
як таємничий папороті цвіт
ти віриш в тінь , а я - в безодню неба
мандрую манівцями в майбуття
вона малювала уривками
кривими , хиткими лініями
мовчати могла - тижнями
і тижнями - гомоніти
могла пробачати все скоєне
забути про все подароване
не треба їй казати про любов
вона вже знає , що слова вартують
так склалося , не винен тут ніхто
так інколи в життях наших трапляється
слова - шедеври почуттів і вражень
коли у хоку чи сонет сплітаються
тепер вона знала з критичною впевненістю
без жодних "але" , "може й так" чи "напевно"
час хоче і може для двох зупинятися
час майже стоїть , коли двоє кохаються...
приходить день
завбачливо зустрівши
небес благословення , доброту
а світ лишень
чекає на узбіччі
допоки світло зрушить темноту
вона не мала себе за генія
але щовечора
за чаєм з печивом
в уяві змученій, чуттям схвильованій
долала відстані
до нього в місто
все рідше - слова у поеми
частіше - мовчання і сни
білесенький аркуш паперу
і думи
і спогади
всі
і все таки напишу
слова
що на серці маю
я вірю в свою любов
я вірю
я їй ввіряю
і знову йду
дорогами тісними
обачливо поставивши свій крок
не до зірок
не до окрайця неба
я просто хочу йти з тобою вдвох
вона щодня порушувала десятки правил
пила каву без молока та цукру
переходила дорогу на червоне світло
і апельсини купувала не на кілограм , а на штуку
додому поверталася повз парк і пішки
ти чуєш цей дощ ?
ти чуєш цей сміх ?
ти віриш в любов ?
ти віриш в цей гріх ?
ти мій не на вік
я вільна ,мов птах
ти наново мене перешиваєш
нитками чорними
на біле полотно
яскраве ні
табу на колір - барву
бо не бажається