Лана Краска
її запитували про плани родина та оточуючі
всим було цікаво , а що буде наступним в її біографії ?
а вона просто посміхалася і ховала закохані очі
на сотні кілометрів змінюючи щастя свого географію...
... і врешті - решт минуле поверталося
біля вхідних дверей сиділо віддано
собаченям скаліченим й обірваним
за ніжністю скавчало зголодніло
вона ж ті двері відчиняла тихо
вона навколішки молилась , та не Богу
що їй релігії ?
закони ?
Схід та Захід ?
холодний мармур храмів - заборона
святі місця святим , не сіромахам
я воля вітру
простір для польоту
я син небес
Дажбога рідний син
я вічність мрії
де згаса погорда
Вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою
вона не вірила словам
слова на мить , а не навіки
і поміж тисячі світів
бажала той , де буде гірко
бажала так , що небеса
щоразу дивлячись на неї
ти чуєш цей дощ ?
ти чуєш цей сміх ?
ти віриш в любов ?
ти віриш в цей гріх ?
ти мій не на вік
я вільна ,мов птах
улюблена цифра - шість
улюблений колір - чорний
за щастя сказати "мій"
і чути "моя" до скону...
...їй щодня тримати його , а йому її - щоночі
листівки з обіймами щоранку один одному
цілувати екрани телефонів на відстані
і чекати на зустріч у лютому місяці
тішити змучені серця спогадами
а вона знову малювала минуле
не категорично
але поступово
все далі і далі від сьогодення
пірнала туди, де вона невідома
не треба їй казати про любов
вона вже знає , що слова вартують
так склалося , не винен тут ніхто
так інколи в життях наших трапляється
слова - шедеври почуттів і вражень
коли у хоку чи сонет сплітаються
і вона знову діставала меч
старанно зчищала іржу та минуле
заради життя до двобою на смерть
рушала, лиш тільки почувши - готова?
її не лякали ні біль, ні тортури
