Лана Краска
а коли вимикали світло
перетворювалось місто на небо
бо ліхтарики - рукотворні зорі
а масиви будинків - печери
відкіля в мандри плинули хмари
хто з дощем , хто з лихим суховієм
вона не носить ліфчики
і не фарбується
сама купує квіти
й з кремом тістечка
опівночі
під світлом лампи й місяця
а що буде далі - не знали , шукали
питання не має лишатись без відповіді
початок і старт , фінал і завершення
між ними ж то що ? шукання й надії...
зникають лінії , сіріє небуденність
мереживо туманів , зграї мрій
і щастя тихого чуттєва неміч
і полохливість необачних дій
осінній подих - ніжний і п'янкий
остання мрія , почуття , бажання
а хто ж то я ? і де моя дорога ?
для чого народилася на світ ?
і ти , і я - ми доленьки небоги
як таємничий папороті цвіт
ти віриш в тінь , а я - в безодню неба
мандрую манівцями в майбуття
за темною ніччю приходить світанок
окрасою серця він служить для нас
і хто ну хоч раз вийде вранці на ганок
не зможе забути цих дивних прикрас
і ось за хвилину ранковая зоря
заллє своїм світом півнеба. Блакить
сьогодні вона частина
не ціле
ледь половина
її порцеляновий всесвіт
розбито
розтрощено вщент
Єдина
смуток... тиша... єдина зоря...
шмат паперу... і мрія єдина...
непокірність... забутість... свіча...
що палає віднині єдина...
вона носила тисячі обличь
на діалектах світу гомоніла
обожнювала чорний. Смак суниць
і каву вранці - надміцну , незмінну
завжди трималась осторонь людей
на краще самота , аніж постійний гомін
а вона сперечатись любила
по дрібницям і неважливим речам
суперечка була її стилем
з перемоги
кувався
метал
вона зупинитись хотіла
полишити світ без ідей
від чорного і до білого
ще стільки шляхів і людей
їй крила ламали. Постійно
заточували ножі
Вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою