Лана Краска
Вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою
кожен крок - то є біль
то є нове моє завдання
на душі заметіль
хто є поряд для мого зізнання
обернусь - порожнеа
залишена горем на згадку
я воля вітру
простір для польоту
я син небес
Дажбога рідний син
я вічність мрії
де згаса погорда
я йду за небокрай
де мешкає душа
що прагне до розмови
я віднайду її
у різнобарв'ї мальв
а їй тепер мовчання пасувало
порожнє ліжко
кава без троянд
вона на самоті гуляла парком
не боючись собак
брудних калюж
що бачу в обличчі твоєму
зцілованому не раз
на фото
в уяві
у снах
вона карбувала слова
витинала із міді
виливала із олова
не щодня , але майже щодня
помилялась
ставала навколішки
старти ніколи не бувають легкими
там не до правил чи забобон
першими кроками ти лиш помічаєш стежину
котрою вже потім до перешкод
і саме в цей час , коли буде зупинка
найперша зупинка серед багатьох
на папері вона тонка
а в житті вся у сколах і тріщинах
я малюю її при свічках
а кохаю о темній опівночі
невагомо торкаюсь щоки
чому
я знову вірю у світання
отих воскреслих у мені надій
не забуваю. Марне намагання
закреслити минулий хід подій
за що
... і скільки б він на неї не дививсь
і скільки б до дрібничок не вивчав
вона була й лишалася його
благословенний життєдайний храм...
ти наново мене перешиваєш
нитками чорними
на біле полотно
яскраве ні
табу на колір - барву
бо не бажається
