Лана Краска
а коли вона відчувала втому
і тримала образу на увесь світ
він ніс її на руках додому
і цілував карі очі , мокрі від сліз...
***
вона не носить ліфчики
і не фарбується
сама купує квіти
й з кремом тістечка
опівночі
під світлом лампи й місяця
а їй не смакувала самота
долати відстані і перепони - ради чого ?
аплодисменти
квіти
перемоги
в театрі долі порожньо - то ж як
старти ніколи не бувають легкими
там не до правил чи забобон
першими кроками ти лиш помічаєш стежину
котрою вже потім до перешкод
і саме в цей час , коли буде зупинка
найперша зупинка серед багатьох
все рідше - слова у поеми
частіше - мовчання і сни
білесенький аркуш паперу
і думи
і спогади
всі
сьогодні вона частина
не ціле
ледь половина
її порцеляновий всесвіт
розбито
розтрощено вщент
вона фанатично
прискіпливо
й вельми обачливо
ніби те рахування
було їй за кисень , життя і кохання
між холодним "було та минуло"
її запитували про плани родина та оточуючі
всим було цікаво , а що буде наступним в її біографії ?
а вона просто посміхалася і ховала закохані очі
на сотні кілометрів змінюючи щастя свого географію...
ти мій листок , мій чистий папірець
в мені написані рядки чекання
я одинак... а ти душі знавець
ти моя мрія , істина , зізнання
ми сам на сам... а нивою життя
крокують наші душі непомітно
а ввечері зрадливо підкрадалась втома
кортілося обіймів і мовчання
за щастя було чути - ми вже вдома
на нас вже зачекалося кохання
він двері відчиняв і ніс пакунки
... а інколи
коли тиша ще сонного міста здавалась нестерпною
коли дзвони ранкових заграв розривали церковними маршами
він влаштовував хресну ходу , фанатично , до острова
її кожне тремтіння пригадував , іменоване оргазмами...
вона поступово втрачала себе
не так щоби зовсім
непевно й ривками
до кави бажала коньяк чи саке
лягаючи в ліжко - не одягалась
не слухала більше ліричних пісень