Лана Краска
вона щодня порушувала десятки правил
пила каву без молока та цукру
переходила дорогу на червоне світло
і апельсини купувала не на кілограм , а на штуку
додому поверталася повз парк і пішки
Вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою
я йду за небокрай
де мешкає душа
що прагне до розмови
я віднайду її
у різнобарв'ї мальв
... а він її від світу боронив
був хрестоносцем
відданим слугою
плекав їй квіти
готував обід
і на двобій за честь рушав щоночі
вона починала ненавидіти відстані
і кляті життєві обставини
кілометри
маршрути
для неї здавалися пеклом
не раєм
і тиша знов
довічна
чи не вічна
на мить лишень
на день
чи на добу
... і врешті - решт минуле поверталося
біля вхідних дверей сиділо віддано
собаченям скаліченим й обірваним
за ніжністю скавчало зголодніло
вона ж ті двері відчиняла тихо
...казали , що вона ніколи
ніколи , чуєш ? не була своєю
завжди чужа , завжди якась
непевна
знайомі ? ні
а подруги - тим паче
зеленоокий
світ зеленоокий
а в мене
очі зовсім не такі
брунатні
трішки з подихом каштанів
і обираючи між двох
ти помилився , моя доле
тобі самотності політ
дорожче тихої розмови...
2022 рік
ти наново мене перешиваєш
нитками чорними
на біле полотно
яскраве ні
табу на колір - барву
бо не бажається
а коли вона відчувала втому
і тримала образу на увесь світ
він ніс її на руках додому
і цілував карі очі , мокрі від сліз...
***