Лана Краска
я сам на сам
з тобою , моя доле
кого ж іще знайти
одна душа , життя одне , а більше
не мріється в полоні гіркоти
... а коли до щастя лишалося декілька кроківні він , ні вона не бігли чимдуж
стрімголов...
навпаки -
до максимуму стишуючи рухи
вони з кожного сантиметру відстані
...а характер - тонка порцелянка
сніжно - біла
з малюночком сонця
до музею б її - та не вчасно
надто горда
і надто доросла
неідеальне
якщо його міряти
за стандартом
типово - стандартним
не тонке , а тендітне
порцеляново - біле
... і скільки б він на неї не дививсь
і скільки б до дрібничок не вивчав
вона була й лишалася його
благословенний життєдайний храм...
що бачу в обличчі твоєму
зцілованому не раз
на фото
в уяві
у снах
вона можливо вперше у житті не поспішала
можливо вперше слухала себе , а не чужих
кортіло щастя - щастя і шукала
оточуючих заздрість маючи за гріх
нікому і нічого - лиш мовчання вперте
... а інколи
коли тиша ще сонного міста здавалась нестерпною
коли дзвони ранкових заграв розривали церковними маршами
він влаштовував хресну ходу , фанатично , до острова
її кожне тремтіння пригадував , іменоване оргазмами...
поза форматами і стандартами світу
поза законів , правил і принципів
різні
далекі
не схожі
на відстані
...насправді вона була звичайною
таких ніколи не помічали у натовпі
та навіть і потім , коли вже всі оглянуті
вона лишалася тінню і поза увагою
її не цікавили "привіт" і відразу ж "бувайте"
мені не боляче ввійти до світу ночі
мені не боляче забути назавжди
пекельно-сірі з голубінню неба очі
гріховно-тяжкі гіркі молитви
я все пізнала на шляху до воскресіння
я все пізнала в сяєві лампад
вона малювала уривками
кривими , хиткими лініями
мовчати могла - тижнями
і тижнями - гомоніти
могла пробачати все скоєне
забути про все подароване