Лана Краска
і половинка розбивалася на чверть
і половинка не була єдиним
її у білому вбранні вели на смерть
її вели любов , життя і мрії...
... і врешті - решт минуле поверталося
біля вхідних дверей сиділо віддано
собаченям скаліченим й обірваним
за ніжністю скавчало зголодніло
вона ж ті двері відчиняла тихо
я так довго не бачила снів
що забула який ти насправді
тихий шепіт весняних полів
чи нещастя зрадливая правда
хто ти є у моєму житті
тільки тінь , тільки мрія про диво
улюблена цифра - шість
улюблений колір - чорний
за щастя сказати "мій"
і чути "моя" до скону...
ти мій листок , мій чистий папірець
в мені написані рядки чекання
я одинак ... а ти душі знавець
ти моя мрія , істина , зізнання
ми сам на сам... а нивою життя
крокують наші душі непомітно
кожен крок - то є біль
то є нове моє завдання
на душі заметіль
хто є поряд для мого зізнання
обернусь - порожнеа
залишена горем на згадку
вона ніколи першою не починала розмови
ніколи першою не надсилала закликів на двобій
така маленька й крихітна ,
з очима кольору діброви
вона одна на цілий світ сказала : " Він - мій !"
і найвідважніші та найхоробріші
я одинак... а ти душі знавець
я надто втомлена для відповіді "так"
дай час мені отямитись від болю
назавжди ж потім залишусь з тобою
та зараз втомлена для відповіді "так"
чекай на мене в час ранкових барв
коли неправда з правдою у парі
... і знову в житті її все шкереберть
до біса конспекти , плани та мрії
чекання на дозвіл - то гірше за смерть
хвилина на ніжність - як доза морфіну...
а ввечері зрадливо підкрадалась втома
кортілося обіймів і мовчання
за щастя було чути - ми вже вдома
на нас вже зачекалося кохання
він двері відчиняв і ніс пакунки
пити каву о шостій ранку
поки місто дрімає без світла
його сповідь в листах читати
і кохати його на відстані...