Лана Краска
і половинка розбивалася на чверть
і половинка не була єдиним
її у білому вбранні вели на смерть
її вели любов , життя і мрії...
подаруй мені сяйво весни
у брунатних завіях чекання
розтопи вічноликість зими
де немає надії світання
загуби у дорозі печаль
хай не буде у тебе нещастя
неідеальне
якщо його міряти
за стандартом
типово - стандартним
не тонке , а тендітне
порцеляново - біле
Єдина
смуток... тиша... єдина зоря...
шмат паперу... і мрія єдина...
непокірність... забутість... свіча...
що палає віднині єдина...
вона карбувала слова
витинала із міді
виливала із олова
не щодня , але майже щодня
помилялась
ставала навколішки
а їй не смакувала самота
долати відстані і перепони - ради чого ?
аплодисменти
квіти
перемоги
в театрі долі порожньо - то ж як
за темною ніччю приходить світанок
окрасою серця він служить для нас
і хто ну хоч раз вийде вранці на ганок
не зможе забути цих дивних прикрас
і ось за хвилину ранковая зоря
заллє своїм світом півнеба. Блакить
я йду за небокрай
де мешкає душа
що прагне до розмови
я віднайду її
у різнобарв'ї мальв
вона поступово втрачала себе
не так щоби зовсім
непевно й ривками
до кави бажала коньяк чи саке
лягаючи в ліжко - не одягалась
не слухала більше ліричних пісень
мені не боляче ввійти до світу ночі
мені не боляче забути назавжди
пекельно-сірі з голубінню неба очі
гріховно-тяжкі гіркі молитви
я все пізнала на шляху до воскресіння
я все пізнала в сяєві лампад
... розумієш
а починалось все з маленьких кроків
таких непевних
й дуже обережних
так діти вперше пробують ходу
так роблять вперше надважливі кроки
скажи мені де мешкає любов
де відшукати шлях до диво - раю
які слова у безлічі розмов
тобі й мені присвячені ... благаю
зустрінь мене , коли насамоті