Лана Краска
а ввечері зрадливо підкрадалась втома
кортілося обіймів і мовчання
за щастя було чути - ми вже вдома
на нас вже зачекалося кохання
він двері відчиняв і ніс пакунки
що бачу в обличчі твоєму
зцілованому не раз
на фото
в уяві
у снах
а хто ж то я ? і де моя дорога ?
для чого народилася на світ ?
і ти , і я - ми доленьки небоги
як таємничий папороті цвіт
ти віриш в тінь , а я - в безодню неба
мандрую манівцями в майбуття
прокидання о сьомій за графіком
за будильником
автоматно - кавово
сльози , посмішки й зустрічі -
планово
і кохання
поза форматами і стандартами світу
поза законів , правил і принципів
різні
далекі
не схожі
на відстані
її запитували про плани родина та оточуючі
всим було цікаво , а що буде наступним в її біографії ?
а вона просто посміхалася і ховала закохані очі
на сотні кілометрів змінюючи щастя свого географію...
я так довго не бачила снів
що забула який ти насправді
тихий шепіт весняних полів
чи нещастя зрадливая правда
хто ти є у моєму житті
тільки тінь , тільки мрія про диво
... і врешті - решт минуле поверталося
біля вхідних дверей сиділо віддано
собаченям скаліченим й обірваним
за ніжністю скавчало зголодніло
вона ж ті двері відчиняла тихо
на папері вона тонка
а в житті вся у сколах і тріщинах
я малюю її при свічках
а кохаю о темній опівночі
невагомо торкаюсь щоки
не треба їй казати про любов
вона вже знає , що слова вартують
так склалося , не винен тут ніхто
так інколи в життях наших трапляється
слова - шедеври почуттів і вражень
коли у хоку чи сонет сплітаються
... і знову в житті її все шкереберть
до біса конспекти , плани та мрії
чекання на дозвіл - то гірше за смерть
хвилина на ніжність - як доза морфіну...
а що буде далі
не раз він питав
вона ще не знала
сьогодні є зараз
і в ньому вони
